Тренди

Наступ на українську ідентичність

Зміна влади в Україні в 2019 році призвела до потужних кадрових змін та ревізії державних політик практично у кожній окремій галузі. Рік при владі нової команди – досить значний термін, щоб спробувати відстежити ті зміни, які декларувалися під час виборчої кампанії. Сьогодні ми розпочинаємо серію публікацій, у яких експерти нашого Інституту запропонують своє бачення основних трендів розвитку країни: у зовнішній політиці, демократії, економіці, соціальній політиці, подоланні пандемії COVID-19, місцевому самоврядуванні, децентралізації та національній ідентичності

Автори: Василь Яблонський, Андрій Бульвінський, Андрій Дуда, Сергій Кисельов, Олексій Кордун, Олег Іванов


  • Розмивання національної ідентичності
  • Спроби повернення до постколоніального мовного простору
  • Наступ на українське кіно, національну пам’ять та медіа простір

В умовах гібридної війни ідентичність є складовою суспільної згуртованості і ключовою запорукою перемоги у такій війні. Серйозні поступки агресору в цій сфері ведуть до зневаги і руїни, як це  вже бувало в українській історії.

Попередня влада мала безсумнівні досягнення у мовно-культурній і духовній сферах:

  • ухвалення Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної»;
  • запровадження квот для української мови на радіо і телебаченні (Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо частки музичних творів державною мовою у програмах телерадіоорганізацій»);
  • нормалізація у мовній сфері;
  • створення нових культурних інституцій;
  • запровадження конкурсного відбору для керівництва закладами культури, що стало справжньою революцією у сфері менеджменту культури;
  • декомунізація топонімічного простору й ландшафту країни;
  • потужне зростання національного кіновиробництва;
  • державна підтримка книговидання;
  • надання Томосу про автокефалію Православній церкві України.

Наявність в Україні єдиної автокефальної (помісної церкви) сприятиме згуртуванню української нації навколо спільних національних та духовних цінностей. Особливо це актуально в умовах ведення війни з Росією.

В умовах гібридної війни автокефалія української православної церкви дозволить Україні нейтралізувати негативний ідейно-духовний вплив ворожої держави на світогляд значної частини населення сучасної України. Адже УПЦ (МП) є «п’ятою колонною» російської держави в Україні з її ідеями «руського миру», «духовних скреп» тощо.

Це одна з найбільших православних церков у світі, що неминуче приведе до зростання ваги України у міжнародних та церковних справах.

Слід відзначити, що за цей час ПЦУ довела, що є життєздатною і авторитетною релігійною організацією.

Менше ніж за рік Православна церква України вже налічувала сім тисяч парафій, 47 єпархій і 77 монастирів.

Упродовж минулого року до ПЦУ доєдналися близько 600 громад московської церкви.

Парафіянами Православної церкви України себе вважають майже 40% (38,6%) українців. Ще 20,7% опитаних назвали себе парафіянами Української православної церкви Московського патріархату, очолюваної митрополитом Онуфрієм.

Після зміни влади міжцерковний конфлікт штучно підживлюється та набуває нових форм та сили.

  • Предстоятель Православної церкви України Епіфаній під час пресконференції з нагоди першої річниці його інтронізації зазначив, що практично щодо кожної громади, котра долучилася до Православної церкви України, є судові позови з боку російської церкви.
  • ПЦУ також звертає увагу української влади на відверте блокування з боку обласних адміністрацій перереєстрації парафій.
  • Обласні державні адміністрації блокують оформлення документів парафіям, які вирішили перейти у Православну церкву України (ПЦУ). Про це предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній заявив телеканалу «Прямий» в інтерв’ю, яке вийшло в ефір 6 січня. І коли цей процес буде розблокований, то в майбутньому ми побачимо ще одну таку хвилю переходів із боку [Української православної церкви] Московського патріархату до Православної церкви України», – зазначив Епіфаній.

Таке загострення суперечностей у міжцерковних стосунках загрожує стабільності українського суспільства, а отже становить загрозу національній безпеці в умовах гібридної війни з Росією.

Викликають занепокоєння явні ознаки чи наміри капітуляції влади саме в тих сферах, які стосуються національного духу – культура, релігія, державність та національні інтереси – саме в тих сферах, про які говорив український філософ, академік Сергій Кримський.

Аналіз дій чинної влади дає всі підстави говорити про те, що магістральним напрямком гуманітарної політики «команди Зеленського» є розмивання національної ідентичності, основні тези якого були викладені В.Зеленським у в інтерв’ю для газети TheTimesofIsrael та його новорічному привітанні.

Дійснейленд на Хортиці, який пропонував створити Зеленський іноземним інвесторам в своєму інтерв’ю каналу «1+1», – квінтесенція ставлення нової влади до української мови та культури.

А пріоритети цієї влади проявляються через створення в Україні химери на кшталт Міністерства культури, молоді та спорту, де змішали докупи різні сфери.

З таким же успіхом за цієї логікою до цього монструозного витвору можна було б доєднати питання соціального захисту, ветеранів, освіти, здоров’я тощо.

Це й не дивно, адже кістяк нової влади становлять люди, які не мають жодного державницького підходу, є продуктом російської культури та тісно переплетені бізнес-інтересами з російським газовим та шоу-бізнесом. Вони не мають уявлень про національну ідентичність та її важливість для розвитку й збереження держави.

Мовний простір знову набуває ознак постколоніального, де імперська мова домінує в усіх сферах – передусім в кіно, на телебаченні, у друкованих ЗМІ.

  • Після своє перемоги на виборах Володимир Зеленський заявив, що після вступу на посаду проаналізує закон про українську мову на предмет дотримання усіх прав громадян.
  • Потім неодноразово, зокрема у кінці серпня 2019 року, натякав на необхідність перегляду Закону про функціонування української мови.
  • Відповіддю, вочевидь, стало те, що 10 грудня 2019 р. нардеп від «Слуги народу» М. Бужанський вніс, що вніс до Верховної Ради законопроєкт про скасування закону про державну мову, прийнятий у 2019 році.

Під час прес-марафону на фуд-корті Зеленський також зробив низку шокуючих заяв:

  • “Про що у вас болить? Моя ідеологія дуже проста – закінчити війну і підняти економіку, повернути сюди людей. В цій моїй ідеології я навіть не говорю зараз про Інститут національної пам’яті. Всі люди, напрямки, законопроєкти, все, що відбувається, що може розколювати країну, на це ми повинні реагувати і змінювати”.
  • Ви пам’ятаєте, що з мовного питання почався Донбас? Навіщо зараз у нашій країні, яку ми хочемо об’єднати, підіймаємо за цим столом, за яким образно нічого їсти, люди від’їжджають в інші країни, в нас іде війна, люди сидять в окопах з різними мовами, навіщо ми підіймаємо це питання?
  • В “історичному екскурсі” цьогорічної промови президента України Зеленського з Нагоди Дня Незалежності вперше з 1992-го року не було згадано про жоден з епізодів історичного протистояння з Росією.
  • Його промова з нагоди 28-ї річниці Незалежності виглядає не просто як спроба «обійти» усі гострі кути в історичній сфері, але й концептуально підкреслити/виопуклити ті епізоди, де Україна була, в той чи той спосіб, «разом» з Росією. Згадуються «неконфліктні» для Росії постаті на кшталт Б.Хмельницького, отамана Сірка, С.Корольова тощо.
  • Це така своєрідна «Формула української історії» від Зеленського, яка позитивно сприймається аудиторією серіалів «Свати» та «Слуга народу».
  • Президент «не бачить проблеми» у наданні російській спецстатусу в регіонах, частина яких окупована Росією.
  • Раніше подібну позицію висловив екс-голова Офісу президента А. Богдан, від якої у його команді раніше відхрещувалися як від «особистої, а не позиції партії і влади».

Такі ж настрої й властиві безпосередньому оточенню Зеленського.

  • Один з тих, хто відповідає за гуманітарну, мовну та інформаційну політику у Зеленського, – О. Харебін. Особа, що виступає проти державної мови та за модернізований СРСР.
  • Політехнолог Зеленського, а нині спікер парламенту Д. Разумков заявляв про те, що Україні слід відмовитися від дражливих питань внутрішньої політики. «Проблема у тому, що в нас питання мови політики підіймають перед виборами, от у чому проблема. Насправді усе, що може роз’єднувати українців: віра, мова, територія, якісь історичні лідери – потрібно винести за дужки, принаймні доти, доки ми не закінчимо війну», – сказав Разумков.
  • Політика багатокультурності «Какая разніца» у виконанні спікера парламенту: «Я думаю, все ж ми настільки багатокультурна нація, що з урахуванням нашої історії у нас не може бути якоїсь однієї культури. Ми всі з вами ходили ще в радянські школи, де прекрасно вивчали поруч і Шевченка, і Пушкіна, читали Булгакова й Гоголя», – заявив Разумков, розповідаючи журналістам про свої культурні уподобання.
  • О. Єремєєва, продюсерка серіалів та фільмів каналу відверто і не ховаючись розповідає, що українською можна знімати лише комедії, а усі мелодрами будуть випускатися російською мовою. «Знайти тональність української мови, щоб глядач її сприймав, досить непросто, – заявила вона тоді. – За нашими спостереженнями, мелодрами українською мовою виглядають гірше, ніж комедії».
  • Батько президента В. Зеленського Олександр, завідувач кафедри інформатики та інформаційних технологій філії КНЕУ ім. Вадима Гетьмана у Кривому Розі, вважає, що немає «жодної технічної книжки нормальної українською мовою», тому він не збирається «обтяжувати» себе її знанням.
  • Після перемоги Зеленського на президентських виборах одна з ключових фігур в оточенні Зеленського, співвласник і керівник студій «Квартал 95» Борис Шефір, брат першого помічника президента Володимира Зеленського Сергія Шефіра, висловився за скасування мовних квот, за перегляд заборони на ведення бізнесу в Росії. «Я очікую перегляду мовних квот. 90% – це багато. Закон про мову потрібно скасувати і прийняти нормальний закон. Це перший крок до припинення війни».
  • Він же заявив: «Ми сподіваємося, що через два роки російський ринок для нас відкриється… Якби нам всередині України дозволили виробляти російською, ми могли б торгувати з Росією цією продукцією».

Ці проросійські погляди виливаються у конкретні дії та політичні заяви. Як і за часів режиму Януковича мовно-культурна сфера перетворюється на один із ключових напрямків наступу на українську ідентичність, яка заважає перетворенню України на Малоросію. Своїми діями команда Зеленського робить усе, щоб виконати завдання із знищення української мови та підготовки України до поглинання Росією в культурній сфері.

Ми спостерігаємо повернення до (мало)російського порядку денного і естетики. Відбувається маргіналізація української мови, зведення її до рівня «сільської», «комічної» тощо.

  • Партія “Слуга народу” постійно висловлює претензії на адресу чинного закону про захист української мови. Відповідні тези були частиною її виборчої кампанії.
  • При цьому депутат від парламентської фракції “Слуга народу” Олексій Устенко поширирює тезу кремлівської пропаганди щодо того, Росія нібито напала на Україну у 2014 році саме через закон про мову.
  • Точно такої ж позиції щодо мовного закону дотримується відверто проросійська партія “Опозиційний блок”, утворена на основі однієї з частин колишньої Партії регіонів, і, відповідно, керівництво Російської Федерації
  • Заява народного депутата від СН (тепер – міністр культури)  Олександра Ткаченка про намір переглянути мовне законодавство остаточно засвідчила, що маски зірвані. І «Слуга народу» вже не криючись переходить до повномасштабного реваншу і в мовно-культурній сфері.
  • Нардепи від СН на базі парламентського комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики вже почали підготовку до «національного круглого столу з мовного питання».
  • Телеканал «1+1» з 1 липня 2019 р. відновив показ серіалу «Свати». Понад те, готується до зйомок серіал “Свати”, головну роль в якому грає актор Федір Добронравов, який виступав в окупованому Криму, планують відзняти вже незабаром. За словами представника Добронравова, «майбутнє серіалу буде таким самим щасливим, як і минулі шість сезонів».
  • Міжнародне телемовлення кількома мовами змінюється одним російськомовним каналом, який лише у майбутньому планується транслювати на окуповані території.
  • Водночас 10 жовтня за результатами перегляду списку переможців 11-го пітчингу і затвердження результатів 12-го пітчингу Держкіно викреслило із переліку фільмів, що отримують державне фінансування важливий для обізнаності українців із славетними сторінками національної історії проект «Конотопська битва» Ахтема Сеітаблаєва. Адже ця історія, яка нагадує про успішний досвід відбиття російської агресії і здатності українців завдавати нищівної поразки ворожим військам не вписується в генеральну лінію на капітуляцію перед Кремлем як на дипломатичному,так і на ідеологічному фронті.
  • Не буде до 150 річниці від дня народження Лесі Українки і присвячений історії її життя та діяльності фільм.
  • В. Бородянський у якості міністра культури, молоді та спорту наголошував на намірі фінансувати за державний кошт у першу чергу комерційно вигідне кіно: «близько 1,5 млрдгрн було виділено за ці роки на українське кіно… Хочу сказати, що ми на сьогодні не в змозі – поки не було такого завдання, оцінити взагалі результат того, як ми витратили ці кошти. Те, що ми маємо зробити – це зробити можливість вимірювати нашу ефективність як держава і ви разом з державою витрачаєте ці кошти»
  • Якщо 2016-2018 роки були ренесансом української книжки, коли вперше за всю історію незалежної України їй вдалося подолали бар’єр у 50% ринку. Друга половина 2019 року стала початком стагнації, масової експансії російських видавництв, легалізованого ввозу вагонами російської літератури і дистрибуції її українськими гравцями. Держава усунулася взагалі від підтримки української книги.

З різних куточків країни надходить усе більше повідомлень про те, що піднімають голову антиукраїнські сили.

Такі заяви на диво синхронні з заявами Путіна і посіпак.

  • Російська делегація під час зимової сесії Парламентської асамблеї Ради Європи порушила питання про те, що Україна нібито порушує права російськомовного населення на освіту, заявив глава делегації, віцеспікер Державної думи РФ Петро Толстой.
    • Нпередодні МЗС Росії заявило про “подвійну дискримінацію” російської мови в Україні і якісь заклики “очистити Україну від російськомовних дітей”.
    • До цього президент РФ В. Путін після зустрічі в Нормандські форматі знову говорив про “порушення прав” російськомовного населення України.

Аналіз попереднього тексту проєкту закону “Про медіа”, який має замінити цілу низку законів, що регулюють діяльність преси, радіо, телебачення та інших засобів масової інформації, свідчить, що він передбачає скасування низки важливих законодавчих змін, передбачених законом про державну мову. Експерти говорять про загрозу серйозного відступу в справі захисту української мови принаймні в деяких дуже важливих сферах:

  • перекреслює збільшення частки української мови на радіо;
  • ігнорує необхідність видання періодичних видань українською мовою;
  • поширення фільмів, мультфільмів тощо в медіа взагалі виводиться з-під дії закону про мову, частина 6 статті 23 якого докладно регулює мову кінематографії;
  • норми закону про мову не діятимуть для телебачення та інших медіа

Прямим свідченням реалізації політики розмивання української ідентичності, є системне розставляння підконтрольних владі маріонеток для знищення медіапростору, українського кіно, мовного простору. Ми бачимо, що всі кадрові призначення у сфері культури носять суто політичний характер, не мають жодного стосунку до конкурсного відбору, а також супроводжуються гучними скандалами. Складається враження, що непрофесійність, некомпетентність є головними критеріями при відборі кандидатур.

  • Як інакше пояснити те, що головою Державного агентства України з питань кіно, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері кінематографії, 29 січня 2020 року призначено особу, яка має освіту та досвід роботи в основному у податковій міста Запоріжжя і Запорізької області. А весь її стосунок до кінематографу обмежується неповними двома роками перебування на посаді директора комунального закладу «Кіноконцертний зал ім. О. Довженка» Запорізької міської ради, на якій вона відзначилася відмовою показувати на День незалежності фільм про бійця Української повстанської армії «Червоний».
  • При цьому за дивних обставин був скасований попередній конкурс, на якому всі підстави отримати посаду мала генеральний продюсер Одеського міжнародного кінофестивалю Юлія Сінькевич, – людина, яка організовує один з найбільших кіно фестивалів у Східній Європі. Однак вона 21 листопада «не пройшла співбесіду в НАДС».
  • Буквально цього ж дня історія повторилася з конкурсом на посаду Голови державної служби етнополітики та свободи совісті. Андрій Юраш, який в останні роки очолював департамент у справах релігій та національностей, працював для отримання українською церквою Томоса й має великий авторитет серед представників строкатої релігійної спільноти України, також не пройшов співбесіду. Він, за версією комісії, провалив показник «досягнення результатів» (!), що виглядає як відверте знущання.
  • Трохи згодом за подібних обставин Директором Українського інституту національної пам’яті було призначено зручну для Банкової особу, яка, услід за Зеленським, збирається «об’єднувати» українців шляхом замовчування її героїчних та трагічних сторінок історії.
  • Ще півроку тому важко було уявити, що в час війни директором такого важливого інституту стане людина, яка лобіювала реалізацію проекту, який фінансується російськими олігархами. Відомий історик, секретар Громадського комітету пам’яті жертв Бабиного Яру Віталій Нахманович навіть назвав цей проект “плацдармом “русского мира” в Україні”.
  •  «Лібералізація» політики історичної пам’яті, оголошена новим директором УІНП, стане ще інструментом розмивання національної ідентичності на користь міфічного «безконфліктного діалогу». Тобто якщо для чинного президента мир настане тоді, коли «просто перестати стріляти», то консенсус в суспільстві за Дробовичем – результат «просто перестати говорити про Бандеру»

Що далі? Услід за ідеологом «руського міра» Захаром Прілєпіним та колаборантом Олександром Чаленком, який втік до Москви після Революції гідності, представники «команди Зе» будуть стверджувати, що українців як окремого народу не існує? Або услід за Путіним вважати, що українську ідентичність придумав у 18 столітті граф Потоцький чи австрійський Генеральний штаб напередодні Першої Світової війни?

Бо відкидаючи українську культурну ідентичність, як клей, що тримає українське суспільство разом, її критики натомість нічого не пропонують окрім нафталінового совка або іншої неоімперської ідентичності, що вже показала свою нежиттєздатність.

×
Тренди

Децентралізація і муніципальний розвиток, який ми втрачаємо