У вчорашньому інтерв’ю «Інтерфакс-Україна» глава фракції «Слуга народу» Давид Арахамія анонсував черговий виток адміністративної реформи в Україні. «На утримання державного апарату йде не так багато грошей, як багато років про це говорили. Але якщо скоротимо 25% не самого апарату, не людей, а всіх видатків на апарат, виконаємо оптимізацію процесу, то пару мільярдів доларів за рік заощадимо. Робочою групою зі скорочення міністерств, оптимізацією департаментів, електронним документообігом опікуватиметься Михайло Федоров (міністр цифрової трансформації). Це буде велика презентація».
Насправді, «велику презентацію» на цю тему (її дійсно готувало Мінцифри) було оприлюднено ще на інвестиційному форумі в Лугано (Швейцарія) 4-5 липня 2022 р. Зокрема, щодо міністерств було запропоновано спочатку скоротити їх з діючих 20 до 19, а потім – до 12. Причому серединний етап включав як ліквідацію окремих міністерств і їх об’єднання з іншими міністерствами (така доля, за презентованим планом, передовсім очікує Мінреінтеграції, Міністерство стратегічних галузей промисловості і Мінветеранів), так і про створення нових міністерств – Міністерство зайнятості, розвитку продуктивних сил, трудової мобільності і праці (назва може навіть на печатку не поміститися), а також Міністерство євроінтеграції. Причому і новостворені міністерств, і деякі вже існуючі після того мають ще раз пройти об’єднання з іншими.
По деяких міністерствах уряд повністю повторює той хаос, який тривав з об’єднанням і подальшим роз’єднанням центральних органів виконавчої влади у 2019-2020 рр. Зокрема, знову планують об’єднати спочатку об’єднані, а потім роз’єднані Мінекономіки і Мінагрополітики, причому цього разу планують до них додати і Міністерство стратегічних галузей промисловості. Ще один «повторний захід в ту саму річку» – Міненергетики і Мінекології, які об’єднали при Гончаруку і знову розділили за прем’єрства Шмигаля. Знову під загрозою Міністерство молоді і спорту (процес ліквідації якого був зупинений Шмигалем) – його планують «влити» у «Міністерство розвитку людського капіталу».
Також у команди Зеленського відчувається певне тяжіння до «веселих назв» центральних органів виконавчої влади – Міністерство добробуту (на основі Мінсоцполітики), Міністерство справедливості (Мінюст). Залишилося на основі колишнього Мінінформу створити Міністерство правди, як в «1984» Дж.Оруела. До окремих назв міністерств додаються модні слова – «інклюзивність», «безбар’єрність».
Усі ці хаотичні рухи з об’єднанням, роз’єднанням, створенням нових міністерств, пошуком красивих назв насправді доволі дорого коштують державі. По суті така чергова реорганізація на кілька місяців (іноді і на півроку) значною мірою блокує роботу міністерства.
Що стосується оптимізації витрат на чиновників і скорочення їх кількості – цей популярний лозунг влада раз на кілька місяців традиційно виймає з нафталіну. Знов-таки в рамках згаданої презентації для інвестиційного форуму в Лугано, уряд анонсував звільнення близько 60 тис. чиновників (реальне скорочення заплановане вдвічі менше, бо 32,8 тис. – це незакриті вакансії держслужбовців). Станом на середину літа 2022 р. в Україні працювало 168,2 тис. держслужбовців.
І хоча війна певною мірою стимулювала звільнення (через вимушений переїзд частини держслужбовців – у першу чергу, жінок) до інших регіонів і за кордон, тим не менш, за час повномасштабних військових дій загальна кількість держслужбовців знизилася лише на 8,5 тис. осіб. Також відомо, що 7,4 тис. держслужбовців перебували на окупованих територіях або в регіонах ведення бойових дій, 3,5 тис. держслужбовців проходили службу в ЗСУ, 6,7 тис. виїхали за кордон (статистика станом на 1.07.2022).
Як було заявлено на експертній дискусії CASE Україна і «Економічної правди», за попередні роки загальна кількість чиновників, які отримували зарплату в держави (без урахування найчисельніших категорій бюджетників – вчителів і лікарів) сильно не змінювалася. Хоча офіційно кількість держслужбовців могла і скорочуватися, але часто мова йшла про виведення співробітників певних відомств з-під дії закону про держслужбу. Але тим не менш ці люди продовжували працювати на державу і отримувати державні кошти. Наприклад, працівники Державної служби зайнятості вже не є держслужбовцями, хоча по суті це держслужба. І це далеко не єдиний приклад.
До того ж, крім осіб, які мають статус держслужбовців, є працівники органів місцевого самоврядування, є 134 тис. поліцейських, є близько 30 тис. працівників СБУ, є близько 60 тис. працівників Державної прикордонної служби (і їхня кількість під час війни дещо зросла), є деякі категорії, які мають статус, що регулюється окремими законами – наприклад, прокурори (хоча інші співробітники прокуратури – держслужбовці). Також є представники державних підприємств.
Загалом, разом з вчителями і лікарями близько 5,5 млн. громадян України отримують гроші з державного бюджету або місцевих бюджетів України. Тобто в Україні понад 30% всіх працюючих – це бюджетники (загальна кількість робочої сили в Україні на кінець 2021 р. оцінювалася в 17,4 млн. осіб). Імовірно, цю частку треба знижувати. Але реальної стратегії – як це зробити без різкого зростання рівня безробіття і погіршення соціальної ситуації – в діючого уряду, незважаючи на підготовку яскравих презентацій, поки що немає.
Замість безцільного жонглювання органами влади, яке лише відволікає час, зусилля і кошти під час війни, необхідно чесно оцінити ефективність роботи міністерств і відомств і визначитись щодо їх перспектив.
Зокрема, країна лише виграла б від ліквідації податкової служби (з одночасною реформою Бюро економічної безпеки, яка має займатися не визискуванням бізнесу, а припиненням зловживань); перезавантаження Державного бюро розслідувань (розпустити нинішнє бюро політичних репресій з передачею повноважень іншим правоохоронцям, і переведенням особового складу в бойові частини ЗСУ і НГУ); відмови від «єдиного марафону» і «(фрі)дому» (натомість створення ефективної системи мовлення іншими мовами для спростування російських фейків).