Вчора Верховна Рада прийняла законопроект №7655, який запровадив авансову сплату податку на прибуток для валютних обмінників. Для того, щоб провести через два читання у парламенті чергову ініціативу наступу на бізнес – у т.ч. на малий бізнес, – яка народилася в голові Данила Гетманцева (глави податкового комітету парламенту), – знадобилося менше трьох місяців.
Основна ідея – авансова сплата податку на прибуток для обмінників – у розмірі 3 мінімальні зарплати (зараз це 20 100 грн.) у містах із населенням понад 50 тис. осіб і у розмірі однієї мінімальної зарплати (6700 грн.) у містах з населенням менше 50 тис. осіб. У 2023 р. розміри авансової сплати буде тимчасово знижено (на дві третини в перше півріччя, і на третину – в друге).
Законопроект було прийнято в основному завдяки черговому прикладу спільного голосування «слуг народу» і колишньої ОПЗЖ.
Фракція «Євросолідарність» законопроект не підтримала. І позиція «ЄС» щодо даної ініціативи є цілком обґрунтованою.
По-перше, ідея фіксованої авансової плати податку на прибуток має мало спільного з… податком на прибуток. Оскільки по суті від прибутку сума заявленого авансового платежу не залежить. Про це згадує зокрема і Головне юридичне управління Верховної Ради у своєму висновку по даному законопроекту до ІІ читання. І на думку ГЮУ ВРУ, запропонована схема сплати податку «суперечить принципам рівності платників податків перед законом та нейтральності оподаткування, встановленим ст. 4 Податкового кодексу України».
При цьому при доопрацюванні законопроекту до ІІ читання кілька депутатів (Я.Железняк, навіть Р.Стефанчук) пропонували поправки, згідно з якими, якщо реальна сума податку на прибуток за місяць виявилася меншою, ніж авансовий платіж (що цілком може статися), сума цієї різниці переноситься на зменшення податкових платежів у наступних періодах. Але податковий комітет і Гетманцев прийняли протилежне рішення – нічого нікому не повертається (п.141.13.3 Податкового кодексу у версії законопроекту).
По-друге, розвиваючи цю думку ГЮУ про порушення принципу рівності, можна зробити висновок, що ініціатива Гетманцева грає на руку банкам, оскільки їх ці нововведення не стосуються. Причому це вже не перший удар влади саме по обмінниках – нагадаємо і про заборону з боку НБУ для обмінників інформувати про курс іноземної валюти на носіях зовнішньої інформації – аби не занадто засмучувати українців падінням курсу гривні. Також на початку серпня Нацбанк скасував ліцензії на обмін валют 4 великим мережам обмінників.
Зважаючи на сьогоднішню середню маржу (спред) між купівлею і продажем долара (на нього припадає 70-80% усіх обмінних операцій), яка складає приблизно 20 копійок (у спокійні довоєнні часи спред був меншим – 5-10 копійок) на кожному доларі, не важко порахувати: аби лише сплачувати цей авансовий платіж у 20 100 грн. з такою маржею обмінник має щомісяця купувати і продавати майже 100 000 доларів. Що, в принципі, цілком можливий місячний оборот для обмінника в Києві в хорошому місці, але може бути проблемою в менших містах і в точках з меншим оборотом валюти. До того ж варто врахувати витрати на оренду, на зарплату, як правило, двох касирів, на охорону, на франшизу (ліцензія НБУ на валютообмінні операції коштує 5 млн. грн., тому більшість дрібних обмінників користується франшизою, за яку щомісячно сплачують в середньому 200-300 доларів за точку). До того ж обмінники можуть і втрачати кошти в залежності від динаміки курсу.
По-третє, це абсолютне ноу-хау з боку пана Гетманцева законодавчо прив’язувати розмір авансової сплати податку до кількості населення у населеному пункті, де розташований платник податку. Чому, наприклад, місто Вишневе (населення – 41 тис. осіб), яке по суті є передмістям Києва і де живуть кияни, і де оборот валюти потенційно вищий, або наприклад, малонаселені містечка, які об’єднують курорт Буковель, де теж обіг валюти потенційно вищий, мають сплачувати менший авансовий платіж податку на прибуток, ніж скажімо Ніжин у Чернігівській області, де населення становить 68 тис. осіб.
По-четверте, і на це вказує Головне юридичне управління Верховної Ради, за законопроектом Нацбанк має вести Реєстр пунктів обміну іноземної валюти – але це суперечить ст. 19 Конституції України (невластиві для цього держоргану повноваження, передбачені Конституцією і профільним законом).
Проблема цього законопроекту не тільки в тому, що він може призвести до закриття частини обмінників, звільнення частини зайнятого персоналу, закладання нового податку в маржу (що призведе до підвищення курсу продажу валюти) – врешті всі податки так чи інакше сплачує покупець – у даному випадку – покупець валюти. Значно глибша і небезпечніша проблема в тому, що держава бере на себе право обкладати певний бізнес фіксованим платежем, абсолютно не зважаючи на реальні обсяги доходів і витрат бізнесу. Це небезпечний прецедент, який може бути поширений і на інші бізнеси – аж до найдрібніших.