Учасники Римської конференції з відновлення були здивовані, побачивши серед списку промовців … Олексія Чернишова, щодо якого НАБУ висунула підозру в розкраданні мільярду гривень під час повномасштабного вторгнення.
Це – на тлі «персональних санкцій» проти Порошенка і його невипуску за кордон, обшуків у опозиційних політиків і громадських активістів (наприклад, Шабуніна), зловживання мобілізацією для тиску на журналістів (наприклад, Буткевича).
Усі ці факти недарма відображені у Меморандумі з прав людини в Україні, представленому комісаром Ради Європи з прав людини Майклом О’Флаерті.
Партнери звертають на проблеми з демократією в Україні дедалі більшу увагу; ба більше, через ці проблеми надходження системних коштів, а тим більше – приватних інвестицій дуже сумнівні.
І тут українська влада сама розписується у вибірковому підході, коли ворогам – переслідування, а своїм – всепрощення.
Незважаючи на те, що до Чернишова є питання не лише щодо корумпованості, але й ефективності.
Рішення про створення Міністерства національної єдності, було оголошено на початку грудня 2024 року. Воно мало стати інституційною відповіддю на виклики масової міграції, розколу, поляризації, дезорієнтації та соціального виснаження у суспільстві.
Але навіть через півроку ця мертвонароджена ініціатива не має жодних видимих результатів. Лише демонстрація намірів та анонси без практичної реалізації. Як і більшість всього, що робить влада.
Попри обіцянки та публічні активності міністра (цілого віце-прем’єра!), реальні зміни не відбулися, суспільство не стало більш об’єднаним.
Найкраще, що було продемонстровано очільником міністерства за цей час – це красиві слайди на засіданні профільного комітету.
Чернишов особисто у середині січня пообіцяв, що перший Український хаб (Unity Hub) за кордоном буде відкрито «протягом наступних кількох тижнів, орієнтовно до двох місяців», натякнувши, що це може бути Берлін.
Потім через «два-три тижні» такий хаб Чернишов обіцяв відкрити в Празі.
Але ні в Німеччині, ні Чехії, ні в Іспанії чи Великій Британії, де Зеленським на початку травня теж було гучно анонсовано відкриття «хабів національної єдності», вони наразі так і не відкриті.
Відповідно не виконуються декларовані Зеленським завдання цих «хабів національної єдності» – надання юридичних послуг та допомоги у поверненні в Україну й працевлаштуванні.
Більше того, з початку 2025 року за кордон додатково виїхали ще майже 100 тис. українців і, враховуючи ситуацію в країні, до кінця ця цифра щонайменше подвоїться.
Обіцяний законопроект про «Про національну єдність» так і не внесений до зали ВРУ.
Запуск цифрової платформи Unity App, яка мала б стати інструментом громадянського діалогу, залишився лише ідеєю на слайді в презентації.
Системна політика держави з повернення людей на Батьківщину не запрацювала.
Як справедливо зазначають експерти, національна єдність – це не галузь, це не напрям і не додаток на смартфоні. Це наскрізний принцип, який має бути вплетений у всі державні політики.
Але для нинішньої влади національна єдність виявилася не більше ніж піар-конструкцією, яку можна красиво презентувати, але яка абсолютно не потребує реалізації. Інакше кажучи, Міністерство національної єдності з самого початку не створювалося як інструмент реальних змін, а було політичним симулякром – імітацією відповіді на суспільні запити, покликаною створити враження турботи про мільйони українців за кордоном.
Влада не лише не спромоглася перетворити ідею єдності на міжвідомчу координуючу політику, а й фактично перетворила міністерство на канал для політичного працевлаштування і піару його очільника.
Навіть попри те, що корупційний скандал робить такий «піар» контр-продуктивним.