Кордун О. О., директор Європейського інституту,
науковий співробітник Інституту всесвітньої історії НАН України
Рік 25-річчя Конституційного Суду і Конституції України був нелегким для конституційного правосуддя.
Активна включеність Суду у політичне життя робила його серйозним політичним гравцем (що суперечить його статусу). Спроба КСУ 2020 року фактично скасувати одну з ключових антикорупційних реформ Порошенка поставила Україну перед черговою конституційною кризою, наслідком якої стало подальше падіння авторитету КСУ і судової влади назагал.
Але гарант дотримання Конституції не лише не зробив спроб вийти у правових спосіб з цієї конституційної кризи, але й поглибив її своїми діями, що суперачать законам та Конституції України.
Основною метою цих дій була спроба перебрати контроль над органом конституційної юрисдикції задля ще більшої концентрації влади та уникнення відповідальності за скоєне.
Адже КСУ – ключовий інститут у процесі імпічменту президента України. У разі прийняття постанови Верховної Ради України про звинувачення Президента України у злочині, Конституційний Суд України здійснює перевірку справи та дає висновок щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент.
А все нині йде до того, що, попри наявність формальної пропрезидентської монобільшості у парламенті, В.Зеленський ризикує стати першим президентом України щодо якого може бути порушена процедура імпічменту.
Але є ще й ніші причини, чому проросійське оточення Зеленського так хоче контролювати або хоча б дискредитувати КСУ. Протягом 2021 року Суд прийняв низку важливих рішень, які закріплюють статус української мови.
Так, КСУ заявив, що «загроза українській мові рівносильно є загрозою національній безпеці України».
Окрім того, Суд визнав конституційною заборону на використання і трансляцію в українському телерадіопросторі аудіовізуальних творів, вироблених державою-агресором.
Усе це сильно підриває неодноразово задекларовані і продемонстровані Зеленським світоглядні позиції «какая разніца» та «братскіє народи».
Наприкінці минулого року Венеційська комісія у своєму рішенні підтвердила те, про що неодноразово говорили авторитетні правники та політики, – Зеленський у неправововий спосіб намагається вирішити конституційну кризу в Україні, до якої призвели його ж акти, видані з порушенням Конституції та законів України.
У листопаді 2021 р. Зеленський призначив нових суддів – замість суддів Тупицького та Касмініна, призначення яких, як він сам вважає, нібито скасував своїми указами, які прямо суперечать Конституції України.
Однак Конституційний суд відмовився приводити до присяги нових суддів, небезпідставно вважаючи, що Зеленський, м’яко кажучи, поспішив з виданням своїх указів. Це щоб не ганьбити Україну, оголошуючи на весь світ про те, що президент порушив Конституцію України.
Таким чином найавторитетніша в Європі правова інституція погодилася з позицією КСУ, що гарант дотримання Конституції України таки грубо порушив її своїми указами. У інших країнах це давно стало б підставою для початку процедури імпічменту. Але в країні Зеленського «зелена» монобільшість виступає гарантом безкарності чинного президента та створює умови для подальшої узурпації ним влади.
Це означає, що і КСУ і Венеційка вказують на безпрецедентну ситуацію, неможливу у демократичних країнах: президент Зеленський намагається самовільно призначити ще двох суддів за своєю квотою на місця у КСУ, які наразі не є вакантними.
Коротко нагадаємо суть.
26 листопада Зеленський видав два укази про признання нових суддів Конституційного суду. За результатами конкурсного відбору посади отримали науковці, Оксана Грищук і Олександр Петришин. «Ви бачили, яка криза була з Конституційним судом? Та ми перемогли, переломили. Я призначив двох нових суддів від президента», – того ж дня похизувався своїм злочином проти Конституції у прямому ефірі Володимир Зеленський під час скандального пресмарафону.
У відповідь Конституційний суд видав спеціальну постанову, якою, по суті, відтермінував приведення до присяги цих двох суддів за квотою глави держави. Як вважає орган конституційної юрисдикції, протягом 2013-2018 роках президент України вже призначив на посаду шістьох суддів Конституційного Суду, повноваження яких ще не припинено та яких не звільнено, як того вимагає Конституція. Тому наразі вільних суддівських крісел за квотою глави держави немає.
Натомість «юрист» (принаймні за дипломом) Зеленський не доклав зусиль розібратися у ситуації. Принаймні його прямий підлеглий – прессекретар С.Нікіфоров – так передав позицію свою патрона: «Зеленський засмучений відмовою КСУ приймати присягу кандидатів на вакантні позиції за президентською квотою. Для Офісу Президента це виглядає затягуванням часу з надією на те, що кругова порука в судовій системі знову спрацює, і Верховний Суд ухвалить вигідні рішення для скомпрометованої верхівки КСУ»
А ситуація насправді така: на сьогодні у Суді справді є дві вільні вакансії. Але одна з них – за квотою з’їзду суддів України (у вересні 2019 року у відставку подала голова суду Наталія Шаптала, в якої завершилися повноваження). Інша – від Верховної Ради. Вакансій за квотою президента на даний момент немає. Вони з’являться лише наступного року, коли закінчаться повноваження суддів Тупицького (травень 2022 року) і Касмініна (вересень 2022 року). Лише після цього можна буде реалізувати процедуру присяги суддів КСУ за квотою президента
До цього, 14 липня 2021 р. ВСУ скасував указ президента від 27 березня 2021 №124/2021, яким анульовувалось призначення Олександра Тупицького суддею Конституційного суду у 2013 році. На думку суду, спірний указ Володимир Зеленський видав поза межами своїх повноважень. Наразі справа перебуває на апеляційному розгляді у Великій палаті Верховного суду.
Реакція на рішення суду була гострою – Верховним судом зацікавилося Державне бюро розслідувань. 16 липня правоохоронці надіслали запит, в якому вимагали надати низку документів стосовно розгляду справи за позовом Тупицького до президента України.
«Судова реформа» Зеленського – це сваволя і правовий хаос. Попри негативне ставлення до деяких рішень КСУ (щодо можливості ще одного терміну повноважень президента Кучми, щодо скасування конституційної реформи на користь президента Януковича чи щодо згортання антикорупційної реформи) КСУ в даному разі рятує державу Україна від серйозних проблем – як щодо міжнародного розголосу від визнання факту порушення Зеленським Конституції, так і від потенційних програшів України у Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ). Адже якби Конституційній Суд України ввів би до свого штату додатково двох суддів, яких призначив президент Зеленський, то у перспективі в України могли бути проблеми в ЄСПЛ, як це було свого часу у випадку Польщі.
Нагадаємо також, що ситуація з суддями КСУ – не єдина, де президент Зеленський вийшов за межі своїх конституційних повноважень. Від початку каденції нинішнього глави держави Верховний Суд України вже принаймні 7 разів визнав його дії незаконними.