Після гучних заяв про дерегуляцію у 2025 році уряд фактично не змінив філософію державного управління: стару бюрократію просто перевели в електронну форму. Бізнес і далі змушений витрачати час, гроші й ресурси не на розвиток, а на боротьбу з абсурдними дозволами, реєстрами, звітами та постійно змінними правилами.
Особливо гостро це видно у ліцензуванні зберігання пального, регулюванні ГМО, застарілому класифікаторі професій та хаотичних процедурах бронювання працівників. У час війни така політика не допомагає економіці вистояти, а навпаки — послаблює підприємців, які тримають робочі місця, податки і тил.
Це свідчить про те, що влада імітує реформи, але не наважується по-справжньому прибрати зайве втручання держави.
Ми бачимо типову для цієї влади ситуацію: спочатку гучний піар про «реформи» і «дерегуляцію», а потім на практиці — нові форми старого адміністративного тиску. Президент, уряд і монобільшість багато говорять про підтримку бізнесу, але насправді залишають підприємця сам на сам із хаотичними правилами, дублюванням процедур і каральною логікою контролю. У підсумку держава не допомагає створювати робочі місця, а сама стає головною перепоною для тих, хто працює в легальному полі.
Особливо цинічно це виглядає під час війни. Коли країна має мобілізувати всі внутрішні ресурси, влада повинна максимально розв’язувати руки бізнесу, а не перетворювати підприємців на заручників реєстрів, ліцензій і нескінченних звітів.
Якщо компанія змушена оформлювати окремі дозволи на кожну точку зберігання пального, а HR-відділи зайняті не людьми, а постійним відстеженням правил бронювання, це означає лише одне: влада втратила відчуття пріоритетів. У воюючій державі таке управління є не просто неефективним, а шкідливим.
Окрема проблема — це імітація цифрової держави. Банкова і Кабмін люблять звітувати про «цифровізацію», але електронний реєстр сам по собі не є реформою, якщо за ним стоїть та сама стара логіка тотального контролю. Коли паперову бюрократію замінюють електронною бюрократією, бізнесу від цього не легше.
Навпаки, система стає ще жорсткішою: штрафи більші, помилки дорожчі, а відповідальність за недосконалість правил перекладають на підприємця. Це вже не про сервісну державу, а про державу, яка зручно адмініструє власну неефективність.
Ситуація з ГМО, застарілим класифікатором професій чи мікрорегулюванням торгівлі показує, що уряд і парламентська більшість не провели справжнього аудиту регуляторного поля.
Влада не переглянула, що реально потрібно для безпеки і конкуренції, а що є просто спадком архаїчної системи, який заважає працювати. Замість сучасних, зрозумілих правил ми отримуємо норми, які створюють правову невизначеність, ризики для перевірок і додаткові витрати.
Це прямий удар по малому і середньому бізнесу, який сьогодні має бути фундаментом економічної стійкості країни.
Регуляторна політика під час війни має будуватися за принципом: контролювати тільки те, що справді впливає на безпеку людей, оборону, екологію та чесну конкуренцію. Все інше має бути або скасоване, або радикально спрощене.
Потрібен повний перегляд ліцензій та дозволів за принципом економічної доцільності, оновлення трудового законодавства і класифікатора професій під сучасний ринок праці, спрощення правил бронювання для критично важливих підприємств, а також впровадження реального регуляторного фільтра для нових норм.
Кожен новий обов’язок для бізнесу повинен проходити перевірку: чи допомагає він країні вистояти у війні, чи просто створює ще одну точку тиску.
Сьогодні від влади потрібні не красиві презентації, не звіти про «успішну цифровізацію» і не черговий піар на слові «реформи».