Заява голови Держфінмоніторингу фактично підтверджує очевидну проблему: значна частина українців не довіряє державним інституціям і банківській системі настільки, щоб тримати свої заощадження у фінансовій системі. Відповідно до даних НБУ, частка гривневої готівки становила близько 23%. І це без урахування валютної готівки.
Нинішня влада відреагувала звично для себе: обмеженнями щодо зняття готівки. Але додаткові обмеження та адміністративні рішення самі по собі не здатні змінити ситуацію.
Той факт, що українці продовжують зберігати значні обсяги коштів у готівці, є насамперед оцінкою роботи влади. Довіра не виникає після заяв чиновників і не формується через нові обмеження чи посилення контролю. Вона з’являється тоді, коли влада забезпечує стабільні правила, прогнозовану економічну політику, захист права власності та справедливу судову систему.
Влада неодноразово говорила про масштабні реформи, однак саме рівень довіри свідчить, що значна частина цих змін або не завершена, або не дала очікуваного результату. Якщо громадяни не готові довірити свої заощадження фінансовій системі, це означає, що держава досі не створила достатніх гарантій стабільності та передбачуваності. У воєнний час це особливо небезпечно, адже економіка потребує внутрішніх ресурсів для розвитку, кредитування бізнесу та підтримки обороноздатності.
Не менш важливо, щоб державні органи демонстрували бездоганну репутацію та максимальну відкритість. Будь-які зловживання чи корупційні злочини лише посилюють суспільну недовіру.
Саме тому влада має забезпечувати незалежне та прозоре розслідування таких справ і невідворотність відповідальності у разі доведення порушень, а не обмежуватися інформаційними заявами.
Відновлення довіри потребує не нових адміністративних бар’єрів, а реальних рішень: стабільної монетарної та бюджетної політики, послідовного захисту вкладників і права власності, чесної боротьби з корупцією, розвитку фінансових інструментів для інвестування громадян і передбачуваних правил для бізнесу.