Однією зі складових ефективної військової мобілізації є активна залученість до цих процесів Верховного Головнокомандувача як глави держави. Причому ключовим тут є інформаційна робота, забезпечення відкритої та достовірної інформації для громадськості. Президент повинен активно комунікувати з суспільством та засобами масової інформації для пояснення ситуації, обґрунтування необхідності мобілізації, стимулювання та підтримки патріотичних настроїв.
Хто як не політик, який набрав понад 73% голосів учасників загальнонаціональних виборів, мав би відверто говорити з суспільством щодо загроз країні та причин вжиття мобілізаційних заходів? Саме він мав би пояснити важливість збереження держави та відверто обговорити можливі наслідки агресії, надати чіткі інструкції щодо того, як громадяни можуть приєднатися до мобілізації, процедуру призову, права і пільги військовослужбовців та інші деталі.
Однак мобілізація в Україні виявилася одним з чітких індикаторів неспроможності чинної влади не те, що організовувати складні процеси в державі, але навіть комунікувати з суспільством щодо них. Більше того, дії влади навіть містять деякі ознаки саботажу, принаймні саме в інформаційній сфері.
Уникання мобілізації, намагання сховатися від неї, падіння довіри до інститутів державної влади є прямим наслідком неспроможності команди Зеленського. Пряму відповідальність за це несе саме політичне керівництво країни і персонально глава держави, на якого покладено цей обов’язок Конституцією та законами України.
Офіс президента демонстративно відмежувався від законопроєкту про мобілізацію і практично не проводив жодної публічної і системної компанії щодо нього.
Спостерігається явне намагання ОП перенести негатив за об’єктивно непопулярне рішення про посилення мобілізації на військове командування. Комунікація з суспільством – це і одне з головним завдань політиків. І цей напрямок був повністю провалений.
Хоча найбільш логічним було б використати все ще наявний авторитет Зеленського серед українців для роз’яснення нагальної необхідності мобілізаційних заходів. Доля країни набагато важливіша від віртуального електорального рейтингу в умовах неможливості проведення виборів у час війни. Неможливо не просто виграти, а навіть просто вести війну, не маючи мобілізаційного ресурсу.
З публічних заяв президента складається враження, що Зеленський нібито й хоче створити військовий резерв для мільйонної армії, водночас не оголошуючи додаткової мобілізації на 400-500 тис. осіб і не приймаючи відповідальність за їх навчання, утримання та озброєння. Нібито мобілізація потрібна військовим, а не всій країні для виживання.
Знову спостерігається намагання замовчати проблему, відмахнутися в розрахунку на те, що «якось саме розсмокчеться», «не допустити паніку», як і перед початком повномасштабного вторгнення росії. Залишилось лише почути про «шашлики на травневі»? Чим така незріла поведінка президента обернулася для країни, ми добре знаємо…
Відомі на сьогодні заяви Зеленського щодо мобілізації не відрізняються конкретністю і послідовністю.
22 січня 2023 р. президент Володимир Зеленський заявив, що військове керівництво України отримало завдання створити резерви особового складу, щоб захисники мали змогу відновлювати сили після бойових дій.
Тобто ініціатива нібито йшла від очільника держави. Але коли військове керівництво вийшло з ініціативою щодо проведення мобілізації, Верховний Головнокомандувач почав відверто «спускати на гальмах» цей процес, і навіть вчиняти дії, які суттєво знизили ефективність мобілізації в Україні.
- 23 серпня Зеленський не дав прямої відповіді на питання чи всі в українці служитимуть у війську, однак зазначив, що щодо посилення мобілізації в Україні до нього зверталось військове командування. «Скажу відверто, військові до мене звернулися з цим, щоб дати можливість більше мобілізовувати. Все. Більше поки що не можу вам нічого сказати», – сказав тоді президент.
Тоді ж у серпні 2023 р. президент Володимир Зеленський звільнив усіх обласних військкомів, нібито реагуючи на публікації ЗМІ щодо корупції в ТЦК (центрах мобілізації).
- Але прихід на ці посади «офіцерів з бойовим досвідом» (принаймні так було анонсовано) не покращив ситуації з мобілізацію, а навіть навпаки – фактично зупинив її. Адже мобілізація – це складна управлінська діяльність, яка потребує досвіду і навичок.
- На думку Головнокомандувача ЗСУ В.Залужного, звільнення обласних військкомів негативно вплинуло на ефективність процесу мобілізації (18 грудня 2023 р.).
24 листопада 2023 р. Зеленський анонсував створення комплексного плану щодо призову в армію під час спільної прес-конференції з президентом Латвії Е. Рінкевичсом. Він наголосив, що хоче, щоб люди розуміли весь план дій – «куди ми йдемо із цим, які виклики стоять».
- «У мобілізації дуже важливо, щоб…Знаєте як із пункту «А» до пункту «Б». Щоб не було, що ми тільки розуміємо з пункту «А» і розуміємо, куди ми вийшли. Нам треба знати, куди ми маємо прийти, коли, якими силами. Тому комплексний план із цього питання буде наступного тижня»,– сказав Зеленський.
Наразі про існування такого плану нічого не відомо, хіба що Зеленський мав на увазі законопроект про мобілізацію.
Відсутність доступної для суспільства інформації і будь-якої комунікації з боку влади щодо мобілізації створює умови для чуток, маніпуляцій і спекуляцій з цього приводу. Усе це є благодатним ґрунтом для ворожих вкидів і фейків, які дестабілізують ситуацію у суспільстві.
За даними соціологічного опитування, проведеного компанією «Active Group» за підтримки Future Research Foundation («Ставлення українців до політичного і військового керівництва та мобілізації», 13-15 грудня 2023 р.), серед чиників, які мають вирішальне значення для українця при рішенні добровільно іти в ЗСУ, є фінансове забезпечення (в тому числі гарантії виплат у разі поранення або смерті) – 70.4%; гарантії соціальних виплат після війни – 45.9%; якісна підготовка військових – 52.1%.
- Але варто звернути увагу, що значимим чинниками для позитивного сприйняття мобілізації виявилися такі чинники, які вказують на важливість комунікацій влади з суспільством: відкритість інформації щодо того, куди і як потрапить мобілізований – 31.1%; чесне інформування про обсяг і тип роботи – 51.9%!
Тож суспільство чекає від очільників держави якщо вже не дій, то хоча б чесної розмови щодо необхідності мобілізації.
Зміна Головнокомандувача кардинально не змінить ситуації. Ефективність всієї системи визначається її найбільш «вузьким місцем», механізмом, який не працює належним чином. У ситуації з Україною це точно не військове командування.