Європейський Союз вирішив не продовжувати дію безмитного торговельного режиму для українських аграріїв, що призведе до суттєвих втрат для економіки України — до 3,5 млрд євро щороку. Влада не підготувалася до цієї кризи: жодної альтернативної домовленості не досягнуто, конкретної стратегії немає. Українські виробники цукру, м’яса птиці, меду та зернових потрапляють під удар. Рішення ЄС стало відповіддю на політичний тиск із боку Польщі та Франції, тоді як офіційний Київ лише спостерігав.
Влада президента Зеленського, уряд Шмигаля і парламентська монобільшість знову виявилися неготовими до складних зовнішньоекономічних викликів. Хоча про ризики завершення преференційного режиму було відомо заздалегідь, за рік не зроблено жодного кроку для укладення нової угоди або хоча б мінімального пом’якшення удару для українських фермерів. У результаті вітчизняна аграрна галузь — одна з основних опор економіки воєнного часу — лишається сам-на-сам з жорсткою європейською конкуренцією і новими митними бар’єрами.
Те, що Україна ризикує втратити 2% ВВП через зниження експорту до ЄС, — це не просто цифра. Це зарплати, податки, валютна виручка, а головне — робочі місця у селах. Імітація переговорів з Єврокомісією, дипломатична бездіяльність і відсутність компромісів із Польщею, яка зараз головує в ЄС, — це свідчення повної некомпетентності влади у сфері захисту національних економічних інтересів. Замість реального дипломатичного наступу, Офіс Президента і Кабмін зосередились на піар-кампаніях і спробах створити видимість успіхів.
У час війни держава повинна максимально підтримувати аграріїв — не словами, а конкретними рішеннями: прозорою державною допомогою, дотаціями на логістику та компенсацією збитків від торговельних обмежень. Але уряд цього не робить. Замість системної підтримки сільгоспвиробників ми бачимо хронічну байдужість та зволікання, що можуть знищити цілі підгалузі — зокрема виробництво цукру і птиці, які сьогодні є експортними локомотивами.
Фракція «Європейська солідарність» вимагає від уряду негайного оприлюднення чіткого плану дій щодо захисту аграрного експорту, залучення міжнародних союзників у переговорах з ЄС та запровадження спеціального пакета підтримки для фермерів. Необхідно також домогтись від Єврокомісії перегляду квот і перехідних умов — через політичні канали, які команда президента, очевидно, або не має, або не вміє використовувати.
Україна платить ціну за дипломатичну пасивність влади. Сільське господарство — не галузь, яку можна втратити під час війни. І якщо влада не спроможна її захистити — вона не спроможна захистити й економіку загалом.