11 липня 2025 у Польщі офіційно відзначається т.зв. «Національний день пам’яті поляків – жертв геноциду, скоєного Організацією українських націоналістів (ОУН) та Українською повстанською армією (УПА) на східних територіях Другої Речі Посполитої». Це офіційна назва. Під такою назвою меморіальний день був затверджений Сеймом Польщі на початку червня, а 2 липня 2025 відповідний закон підписав президент Анджей Дуда.
Те, що саме за часів Зеленського з’явився цей закон, є провина нинішнього українського президента, який дуже слабко орієнтується у вітчизняній історії і тривалий час вважав «Армію. Мову. Віру» щонайменше третьорядними питаннями. Для нього головним було «знайти мир в очах Путіна» та «зійтись посередині».
- Це призвело до того, що з Путіним ЗСУ доводиться зустрічатися посередині України. А «неважливі» питання національної ідентичності та історії стають каменями спотикання у відносинах з Польщею чи Угорщиною.
Це кричуще небажання Зеленського знати історію України розкрив у своєму нещодавньому інтерв’ю той самий Анжей Дуда.
Більшість українських ЗМІ процитували слова польського президента про образи на Україну та західних союзників у зв’язку з використанням аеродрому у Жешуві.
Але в ньому був ще один важливий момент. Дуда зокрема стверджує таке: «Я розмовляв із двома поспіль президентами України… Не заперечую, що завжди відчував більше розуміння з президентом Зеленським. Думаю, він говорив правду, коли сказав мені: “Анжею, я ніколи не чув про вбивства, про вбивства поляків у Західній Україні, на Волині. Нас цьому не навчали в школі”».
Якщо це правда, то це означає, що президент України протягом років ніколи не цікавився і не збирався цікавитися історією України, і не знає ключових чи спірних подій, які є конфліктними точками у відносинах з сусідами України, і є важливими і міждержавних відносинах.
Існують численні популярні публікації на сайтах УІНП, «Історичної правди», «Локальної історії» чи «Радіо Свобода». Врешті є хоча б стаття в «Вікіпедії». Справа 10-20 хвилин самому розібратися у цьому питанні не кажучи про те що у розпорядженні президента України є співробітники і УІНП, і РНБОУ, і Інституту стратегічних досліджень і купи академічних інститутів, які фахово можуть розповісти йому про суть тієї чи іншої історичної події. Якщо на це є політична воля.
Заявляти, що його чогось не вчили в школі, є соромом для сучасної людини, яка має доступ до гігантської суми знань у різних сферах завдяки мережі Інтернет.
В умовах війни з росією, Україна потребує лідера, який не лише володіє стратегічним мисленням, а й глибоко розуміє історичний контекст, у якому існує його країна.
Зараз історія – це не абстрактна дисципліна для науковців, а ключ до правильних рішень у політиці, без якого будь-який дипломатичний крок може перетворитися на мінне поле. Особливо це стосується України, яка має складну історичну спадщину з Польщею, Угорщиною, Румунією, а також із Росією – державою-агресором, що відкрито маніпулює історією з метою делегітимізації української державності.
Те, що президент України щиро зізнається у незнанні подій Волинської трагедії, не є проявом чесності чи «простоти», як це можуть інтерпретувати в ОПУ, а свідченням системної некомпетентності. Відсутність бодай базового розуміння болючих сторінок спільної історії з Польщею – це дипломатичний ризик, який вже має конкретне втілення: ухвалення у Польщі закону з офіційним звинуваченням українських визвольних рухів у геноциді.
Недооцінка значення історичної пам’яті – це саме те, чим роками користувалася російська пропаганда. У той час як Москва роками інвестувала у тиражування історичного міфу про «єдиний народ» і «спільну перемогу у Великій Вітчизняній війні», українська влада після 2019 р. методично знищувала символічну рамку української історії: від знецінення Дня пам’яті захисників України до де-факто маргіналізації УІНП, закриття історичних проектів, відмови від комунікації історичного наративу через публічну політику.
Саме тому Європейська Солідарність наполягає: політика національної пам’яті має бути повернута у центр державної стратегії, має бути відновлена інституційна спроможність у сфері історичної політики – знову надана підтримка УІНП, повернуто фінансування ключових медійних історичних проєктів, а також впроваджено обов’язкову експертизу в усіх дипломатичних діалогах, де історія є тригером.