Поточна аналітика

Команда Зеленського тягне з нафталіну стару брехню

Трубопровід – важлива магістраль, яка пов’язує Україну, Росію і Білорусь. Він побудований ще за часів СРСР, його довжина – 1433 км.

Українська ділянка нафтопродуктопроводів Самара – Західний напрямок і Грозний – Армавір – Трудова трубопровід є спірним активом після розподілу майна СРСР у 90-х роках.

  • Російська компанія «Транснефть» після розподілу активів між Україною і Росією вважала трубопровід своєю власністю.
  • Згідно з Угодою між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємодію під час експлуатації магістральних нафтопродуктопроводів від 8 лютого 1995 року Уряд України погодився на те, що «Магістральні нафтопродуктопроводи Самара-Західний напрямок і Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, а також виробничо-технологічний зв’язок на них експлуатуються підприємствами акціонерної компанії “Транснафтопродукт” Російської Федерації.
  • Під час виконання своїх функцій з експлуатації зазначені підприємства керуються законодавством України.

Націоналізувати його намагалися після Помаранчевої революції, але цей процес був зупинений Урядом Ю.Тимошенко.

З 2011 року спробу націоналізації цієї ділянки зробив уряд Януковича-Азарова.

Делікатність ситуації була в тому, що цей трубопровід міг працювати лише з доброї волі Росії – без її нафтопродуктів трубопровід втрачав значення.

Після агресії Росії 2014 щодо України тема української ділянки нафтопродуктопроводів Самара – Західний напрямок і Грозний – Армавір – Трудова знову була актуалізована.

РНБО під керівництвом Петра Порошенка прийняла рішення від 6 травня 2015 року, де в пункті «б» частини першої сказано:

  • «Визначити центральний орган виконавчої влади, відповідальний за збереження та експлуатацію частини нафтопродуктопроводів Самара – Західний напрямок і Грозний – Армавір – Трудова, що проходять через територію України, загальною довжиною 1433 км, та вжити заходів щодо забезпечення захисту економічних інтересів держави».
  • До речі, про це рішення «розслідування Бігуса змовчало».

А це була відповідь на рішення 21 квітня 2015 року судді Рівненського господарського суду Ярослава Гудзенко, яка за одне засідання повернула трубу росіянам, скасувавши вже фактично завершену націоналізацію стратегічного нафтопродуктопроводу.

З допомогою судів Росія «довела» своє право власності на цей трубопровід, і тоді почався процес переоформлення його на людей з оточення Віктора Медведчука.

  • На оприлюдненх плівках Медведчук у розмові з очільником «Транснєфті» описує план: нафтопродуктопровід має повернутись під контроль росіян, а вони продадуть його іншій компанії, «представником» якої виступить бізнес-партнер Медведчука, «нардепа зі своєї бригади» Тарас Козак
  • У серпні того ж року з’явився «покупець» – маловідома компанія International Trading Partners, зареєстрована у швейцарському Сен-Галлені, власником якої зазначений пов’язаний з братом Віктора Медведчука Анатолій Шефер.
  • Медведчук і Козак відвідували це місто в січні 2015 року. У грудні 2015 року продаж труби погодив український Антимонопольний комітет, а навесні 2016-го угоду про перехід труби «швейцарцям» було завершено.

Що у цій ситуації міг зробити Президент Порошенко? Натиснути на суд? Тоді цей спір винесли б у міжнародні суди, і Україна отримала б додаткові втрати.

  • Проблема «труби Медведчука» не в Порошенку, а в Кравчуку і згодом Кучмі, при якому було укладені невигідні Україні договори по визначенню права власності і експлуатації української ділянки нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок і Грозний-Армавір-Трудова, що проходять територією України.

Ще один пов’язаний з «трубою» фейк включає нібито «повернення Порошенку Севморзаводу». Однак жодного «обміну» не було. Це – типовий приклад, коли події реального життя прямо суперечать тому, що на «плівках Медведчука» намагаються почути «у Зеленського».

  • «Севморзавод» – один з активів П. Порошенка, який належав йому до окупації Кримського півострова.
  • Після окупації півострова російська окупаційна адміністрація розпочала процес «націоналізації». У середині червня 2014 року «в.о.» «губернатора» Севастополя С. Міняйло заявив, що «Севастопольський морський завод» після перевірки порядку приватизації та оцінки власності «стане російським підприємством».
  • 28 лютого 2015 року «Севморзавод» був «націоналізований» на користь Севастополя. 4 березня 2015 вийшла постанова про створення «державного унітарного підприємства «Севастопольський морський завод імені Серго Орджонікідзе». Згідно з документом окупаційної влади, засновником заводу «стало місто Севастополь». Був сформований початковий статутний фонд в розмірі 500 тисяч рублів і затверджений статут нового «ДУП».
  • А 30 березня 2015 року «уряд» Севастополя уклав меморандум про співпрацю з АТ «Об’єднана суднобудівна корпорація» (100% акцій у федеральній власності РФ). На виробничих потужностях Севморзаводу була організована філія, яка входила до корпорації АТ «Центр судноремонту «Звездочка». 31 січня 2018 року глава уряду РФ Д.Медведєв підписав розпорядження Уряду № 127-р, яким Севморзавод передається в держвласність як майновий комплекс і знаходиться тепер у веденні Мінпромторгу.

У декларації за 2017 рік П. Порошенко ще вказав, що завод у його власності, але тільки тому, що Порошенко не визнає рішень окупаційної влади.

Натомість канали Медведчука зіграли ключову роль в обранні Зеленського президентом, щодня оббріхуючи Президента Порошенка.