Російська Генеральна прокуратура оприлюднила черговий пропагандистський продукт, названий ними «обвинувальним висновком» проти керівництва України різних періодів, включно з п’ятим президентом Петром Порошенком.
- За версією російського «слідства», з квітня 2014 року «обвинувачені та інші посадові особи з метою геноциду» населення Донецької та Луганської областей «віддали накази підлеглим військовослужбовцям ЗСУ та іншим збройним формуванням щодо застосування проти мирних жителів вогнепальної зброї, бронетанкової техніки, бойової авіації».
- Загалом у прес-релізі відомства перераховано 41 людину.
Абсурдність цих «звинувачень» є настільки очевидною, що сама по собі постає проблема: чи варто взагалі хоч якось реагувати на відвертий юридичний фейк, який існує лише для легітимації злочину російської агресії?
Коментування подібних вигадок може грати на руку російській пропаганді, яка прагне створити ілюзію «не все так однозначно» з питань, щодо яких насправді існує абсолютно чітка міжнародна правова кваліфікація: РФ – держава-агресор, Україна – жертва агресії, що реалізує невід’ємне право на самооборону, закріплене статтею 51 Статуту ООН.
Проте й мовчанка може дати Москві змогу інтерпретувати це як «визнання» або «відсутність заперечень», що також буде обов’язково використане в інформаційній війні.
У цьому зв’язку варто відзначити таке:
- «Рішення» російської Генпрокуратури не має жодної юридичної вартості, оскільки РФ сама перебуває під слідством Міжнародного кримінального суду за злочин агресії проти України. Спроба оголосити «геноцидом» дії українських захисників є елементом російської тактики заперечення власної агресії та перекладання провини на жертву.
- Справжній геноцид здійснює саме РФ: депортація дітей, фільтраційні табори, масові страти, катування, ліквідація української культури на окупованих територіях – усе це задокументоване міжнародними спостерігачами. Звинувачення України у геноциді є звичною для РФ тактикою «віддзеркалення».
При цьому включення до списку політичних і військових лідерів різних періодів свідчить, що Росія воює не з «режимом Зеленського», як часто це звучить у пропагандистських матеріалах, а з самою українською державою. Це визнання того, що всі українські президенти, прем’єри, військові командувачі є для Кремля перешкодою на шляху до колонізації України.
Попри всі інформаційні операції Кремля, спроби зімітувати «суд» над українською державністю приречені на провал. Росія не здатна змінити реальність. Спроба Москви перекласти на жертву власні злочини не змінює очевидного факту: світ добре знає, хто розпочав війну, хто депортував українських дітей, хто вбивав дітей у Маріуполі й Бучі, і хто чинить реальні злочини проти людяності.
Але ця пам’ять не триматиметься сама собою. Тому, замість витрачати 5,5 млрд грн на «стратегічне» восхваляння влади, їх слід спрямувати на адекватну інформаційну політику для відбиття кремлівських фантазій.