Російські удари завдали важких втрат продовольчій логістиці: за деякими оцінками, знищено близько 90% великих складів і баз, через що в магазинах виникають перебої з окремими товарами. Водночас продовольства в Україні достатньо, тому зараз ідеться передусім про кризу доставки та зберігання. Ритейлери самостійно розосереджують запаси, шукають нові склади, переходять на прямі поставки та перебудовують маршрути.
Це збільшує витрати, які зрештою можуть перейти у вищі ціни для покупців. Тому завдання держави — не лише заспокоювати громадян, а допомогти бізнесу швидко створити стійку воєнну систему продовольчої логістики.
Ворог б’є по здатності доставити до людей найнеобхідніше. Якщо масштаби руйнувань продовольчих складів справді наближаються до озвучених 90%, це вже не локальна проблема окремих торговельних мереж, а питання національної стійкості, яке потребує системної відповіді держави.
Показово, що зараз цю стійкість значною мірою забезпечує сам бізнес.
Ритейлери розосереджують запаси, орендують нові приміщення, організовують транзитні майданчики, домовляються про прямі поставки від виробників і перебудовують маршрути. Це правильна реакція підприємців.
Але президент, уряд і «слуги» мають пояснити, який державний план стоїть поруч із цими зусиллями: як захищатиметься критична продовольча логістика, як компенсуватимуться воєнні ризики і як підтримуватимуться підприємства, що втратили склади та виробничі потужності.
Особливо небезпечно заспокоювати себе тезою, що «в крайньому разі необхідні продукти можна буде завезти з Європи». Україна сама є великою аграрною державою.
Треба допомогти українському виробнику довезти українські продукти до українського споживача, зберегти робочі місця і податки, а не допустити руйнування внутрішніх ланцюгів, а потім заміщувати їх дорожчим імпортом. Продовольча безпека під час війни — це не лише кількість товару в країні, а й склади, холодильники, транспорт, паливо, страхування та гарантована можливість доставити товар.
Тому потрібна не імітація реформ і не чергова інформаційна кампанія, а практична програма децентралізації продовольчої логістики.
Держава має разом із бізнесом визначити критичні вузли, стимулювати мережу менших регіональних складів замість концентрації запасів у кількох гігантських центрах, спростити та прискорити відновлення знищених потужностей, забезпечити доступне кредитування й страхування воєнних ризиків, а також створити резервні маршрути постачання для прифронтових і найбільш уразливих регіонів. Окреме завдання — підтримати прямі контракти торговельних мереж із місцевими агровиробниками.
І головне питання для людей цієї зими — не лише чи буде товар на полиці, а скільки він коштуватиме. Додаткові склади, довші маршрути та дроблення партій неминуче збільшують собівартість логістики.
Уряд повинен уже зараз працювати над тим, щоб ці воєнні витрати не були автоматично перекладені на покупця, особливо на пенсіонерів і малозабезпечені родини. Для цього потрібна адресна соціальна підтримка найбільш вразливих громадян і допомога продовольчому бізнесу, а не адміністративне регулювання цін, яке лише породить новий дефіцит.
Немає підстав применшувати масштаб загрози. Ворог цілеспрямовано руйнує економічну та логістичну інфраструктуру, тому президент, його уряд і його «слуги» у парламенті повинні діяти на випередження.
У час війни бюджетні ресурси мають іти передусім на оборону, стійкість критичної інфраструктури та підтримку економіки, яка фінансує державу, а не на другорядні видатки та піар. Український бізнес уже демонструє здатність швидко перебудовуватися — тепер таку саму швидкість і відповідальність має продемонструвати влада.