Нездатність влади вирішити проблему із блокуванням російськими окупантами чорноморського експорту може дорого коштувати українським аграріям.
Навіть за офіційними прогнозами Мінагрополітики, в Україні може бути заблоковано близько 30 млн. тонн зерна, які буде неможливо вивезти альтернативними шляхами.
Альтернативні маршрути зараз в змозі забезпечити експорт лише 45% від необхідної пропускної спроможності.
Неможливість достатнього вивезення продукції на експорт створює для аграріїв дві проблеми. По-перше, це брак обігових коштів.
Міністр аграрної політики Тарас Висоцький заявляє, що в аграріїв є кошти лише до кінця цього року. Надалі ж можливі касові розриви.
Влада намагалася вмовити Євросоюз видати 220 млн. євро підтримки для українського АПК, але отримала відмову. Зараз є сподівання на пільговий кредит в інтересах українського АПК на 250 млн. доларів від Світового банку. Але навіть цих коштів вистачить лише на кілька ближчих місяців.
По-друге, виникає проблема із збереженням явно більших обсягів зібраного врожаю. Цю проблему намагаються вирішувати через зберігання зерна у т.зв. рукавах та в тимчасових модульних сховищах.
FAO (Продовольча організація ООН) заявила, що планує надати українським аграріям близько 10 тис. рукавів і модульних сховищ (але попит вищий – аграріям подано заявки на близько 13,9 тис. рукавів). 10,5 млн. доларів було виділено нашими західними партнерами на допомогу фермерам з прифронтових регіонів на зберігання врожаю.
Уряд придумує дещо дивну «ваучерну схему» підтримки фермерів (передовсім, з прифронтових регіонів) для надання їм коштів на посівні матеріали, добрива, засоби захисту рослин. Імовірно, частину коштів нададуть уряди Італії і Швейцарії.
Є також урядова програма часткової компенсації аграріям за придбання сільськогосподарської техніки (зокрема, до 40% вартості – для прифронтових регіонів). Але по ній є явні проблеми з фінансуванням – коштів реально не вистачає.
Також нарешті на 5ому році повномасштабної війни на фоні явного погіршення ситуації в АПК, уряду із надзвичайним запізнення прийшла в голову розумна ідея послабити для агропідприємств вимоги щодо бронювання персоналу і, зокрема, для забезпечення статусу критичності.
Ключова проблема, про яку ми неодноразово писали, для отримання такого статусу підприємство мало обробляти не менше 1000 га землі. Але зважаючи на те, що у попередні роки середній розмір фермерського господарства був 649 гектарів, значна частина навіть середніх агрокомпаній під статус критичності не потрапляла.
Усі основні профільні асоціації аграріїв – у т.ч. Всеукраїнський конгрес фермерів, Всеукраїнська аграрна рада, Асоціація фермерів і дрібних землевласників України – роками неодноразово просили уряд знизити цю планку.
І от нарешті уряд вирішив знизити цей поріг з 1000 до 200 гектарів (або 50 гектарів багаторічних насаджень, або понад 20 млн. грн. чистого доходу на рік). Нові правила вступають в силу з 18 жовтня 2026 р.
Тепер у аграріїв залишається за цим напрямком ще одна «дрібна проблема» – де знайти собі працівників, яких тепер вже можна буде забронювати, але яких ще в 2022-2023 рр. по українських селах «вигребли» в процесі мобілізації.
Ще одна в принципі правильна, але явно запізніла ініціатива уряду – звільнити аграріїв на прифронтових територіях від мінімального податкового зобов’язання (МПЗ). Зараз по ньому передбачені звільнення, але на територіях активних бойових дій, екологічно забруднених або окупованих територіях.
Також уряд намагається вести діалог з ЄС про розширення безмитних квот по деяких видах аграрної продукції. Але, по-перше, це виглядає як спроба наздогнати потяг, що вже пішов і з якого нас ганебно висадили. І є обґрунтована підозра, що Євросоюз – навчений уроками 2022-2025 рр., коли український уряд майже не контролював ситуацію з експортом агропродукції в ЄС, а місцеві фермери влаштовували серйозні протести – буде дуже обережний з новими поступками.
По-друге, переговори поки що йдуть по дуже обмеженій номенклатурі товарів (передовсім, цукор і біоетанол).
По-третє, мова йде про 2027 р., до якого українським аграріям ще треба дожити. І до того ж навіть розширення квот, якщо воно станеться, не знімає проблеми обмежених можливостей транспортування агропродукції – у т.ч. до ЄС.