Минулого тижня «Норільський нікель», який належить близькому до Путіна мільярдеру Владіміру Потаніну (перебуває під санкціями США, Канади, Великої Британії), зробив цікаву заяву: компанія планує перенести свій завод із виробництва міді (завод так і називається: «Мєдний завод») до Китаю.
Таким чином компанія хоче обійти західні санкції і виправити екологію рф.
Підприємства «Норнікеля» були одними з найбільших екологічних забруднювачів рф. У травні 2020 р. на одній з ТЕЦ «Норнікеля» з резервуарів до місцевої річки витекло 21 тис тонн (!) дизелю. Дійсно, «Мєдний завод» (разом із «Надєждінським комбінатом», що теж належить «Норнікелю») є, імовірно, найбільшим джерелом викидів сірчаною кислоти в рф.
Хоча насправді ані для «Норнікелю», ані для Потаніна екологічна безпека ніколи не була пріоритетом. Так, вони провели нещодавно екологічну модернізацію на «Надєждінському комбінаті» і потім дуже довго стогнали, що вартість зменшення викидів сірчаної кислоти, мовляв, є дуже дорогою.
Імовірно, в «Норнікелі» вирішили, що розумніше буде не модернізовувати старий завод в рф («Мєдний завод» побудовано ще в 1935 р.), а побудувати новий завод в Китаї.
За підрахунками експертів, побудова такого об’єкту в Китаї може коштувати 0,5-1 млрд. доларів і тривати близько 3-4 років.
Таким чином на ринок готова продукція йтиме як китайська, також спрощуються усі розрахунки в Китаї. Адже протягом останніх місяців розрахунки з російськими компаніями через китайські банки суттєво гальмуються, а іноді навіть блокуються. До того ж спрощується доступ до обладнання, технологій, які не треба буде імпортувати в рф. Також готова продукція буде ближчою до одного з кінцевих великих споживачів – Китаю.
Але у цієї схеми є і слабкі сторони.
- По-перше, розширюється логістика сировини з рф до заводу в Китаї. Основний шлях буде йти морем, але тут знадобляться судна льодового класу. Виробляються вони в основному в Південній Кореї (меншою мірою, в Китаї). І далеко не факт, що Південна Корея погодиться продавати такі судна російській компанії (наприклад, Сеул вже відмовив російському «Новатеку» щодо продажу танкерів-газовозів льодового класу).
- По-друге, російська економіка ще більше заганяється в роль сировинного придатку до Китаю. І, як показує досвід, Китай вміло використовує це на свою користь. При чому, якщо відносини Москви і Пекіна погіршаться – не факт, що рф зможе зберегти контроль над заводом. До того ж, чи буде Китай доволі ліберальним у питаннях репатріації доходів «Норнікеля» – теж це момент, який Пекін зможе використовувати.
- По-третє, зовсім не факт, що західні санкції пізніше не введуть проти вже побудованого заводу в Китаї. США, наприклад, доволі сміливо запроваджують санкції проти китайських компаній, які співпрацюють з російським військово-промисловим комплексом (хоча, звичайно, масштаб китайських підприємств, що вже під санкціями, значно менший).
- По-четверте, Потанін заявляв, що у разі побудови в Китаї заводу з виробництва міді, Пекін у відповідь поділиться з рф деякими технологіями, передовсім, виробництва літієвих батарей, необхідних для електротранспорту. З огляду на попередній досвід співпраці рф і Китаю, в цих обіцянках доводиться сумніватися.
- І, по-п’яте, приклад «Норнікеля» може виявитися «заразним» – для інших великих російських компаній. Може тоді і нафтопереробні заводи почати переносити до Китаю – і санкції обійдуть, і виведуть з-під ударів українських БПЛА.
Для економіки рф перенесення великих заводів – а з ним – і робочих місць, і зарплат, і податків, і інвестицій до Китаю загрозливі. Тим більше після втрати західних інвесторів – коли багато російських заводів (передовсім, з автомобілебудування) простоює, і китайські інвестори не поспішають відновлювати на цих заводах виробництво.
До речі, є версія, що ініціатива побудови заводу «Норнікеля» в Китаї йде від самих китайців. І це схоже на «політику Піднебесної» – максимально розміщувати виробництво в межах своєї країни.