Як заявила віцепрем’єрка з питань європейської і євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина, наразі немає фінального рішення щодо участі президента Володимира Зеленського у Вільнюському саміті НАТО 11-12 липня. Мовляв, «ми до кінця не розуміємо формату всіх зустрічей у Вільнюсі, але і до кінця не розуміємо рішень, які будуть фізично покладені на стіл».
Цю ж тезу повторив Володимир Зеленський, який заявив, що не хоче їхати на саміт НАТО у Вільнюсі «задля розваги» й очікує, що Україна отримає запрошення до Альянсу й гарантії безпеки на період, поки вона не є членом НАТО.
Дивно, але ще 7 липня генсек НАТО Єнс Столтенберг вже анонсував, що президент Зеленський візьме участь у саміті НАТО у Вільнюсі в рамках започаткування нового формату взаємодії України з Альянсом.
Тому публічно оприлюднена президентом та урядом позиція щодо участі (чи неучасті) у зустрічі в Вільнюсі не додає авторитету Україні і виглядає дещо дитячою. А отже підтверджує багатократно озвучену тезу про те, що Україна ще не готова до вступу. Адже важко мати справу з озброєним капризуючим підлітком.
Насправді мотиви такої поведінки президента України по-людськи зрозумілі і лежать на поверхні. Зеленський не хоче асоціюватися з відмовою Україні на вступ до НАТО на цьому саміті, і намагається уникнути публічних розмов про те, що для членства в Альянсі потрібна не лише сильна армія, але й реальні реформи.
- І президент США Байден у своїй статті, оприлюдненій перед самітом, прямо сказав, що для вступу в НАТО Україна потребує певного часу, аби відповідати всім вимогам, «починаючи від демократизації і закінчуючи цілою низкою інших питань».
Але ж відомо, що в НАТО вступають не армії, а країни. І до цих країн є певні кваліфікаційні вимоги, так само як і при вступі до ЄС. Україна має не лише пасивно очікувати запрошення від інших країн, розраховуючи на свою жертовність у захисті Європи від російської навали, але проробити серйозну домашню роботу.
- Забезпечення реальної єдності у формулюванні і реалізації задач безпеки і оборони. Залучення усіх українських політичних сил, експертів, громадянського суспільства.
- Абсолютна і безумовна прозорість усіх процедур залучення і використання як допомоги, так і внутрішніх ресурсів. Ніяких винятків із «Прозорро» для закупівель, у тому числі оборонних.
- Зміна логіки ставлення до власної економіки, яка є не «гусаком, якого треба общипувати», а основою могутності України.
І як би декому не хотілося вести серйозні розмови, позиція справжнього лідера держави – не лише бути присутнім під час неприємних розмов, але й активно брати у них участь, відстоюючи інтереси України.
На саміті НАТО у Вільнюсі обговорюватимуть питання довгострокових зобов’язань для України у сфері безпеки. Саме ця тема, а не урочисте «пере різання стрічки» є основною для цього етапу відносин України з Альянсом.
Як пише Politico, група провідних держав НАТО (США, Велика Британія, Франція і Німеччина) веде «несамовиті переговори в останню хвилину» з метою завершити роботу над декларацією про гарантії безпеки для України напередодні саміту НАТО в Литві 11-12 липня. І дуже дивно виглядатиме Україна, не представлена у Вільнюсі главою держави. Так ніби вона погоджується з тим, що про Україну можна говорити без України.