
Перемога у війні вимагає якнайбільшої віддачі від всієї країни. Вона залежить від дуже багатьох факторів. А найбільше:
- як керівництво воюючої країни може залучати союзників,
- організовувати власні ресурси
- і знаходити “змінювачі гри”.
Так у 2014 Україна вистояла через волю суспільства до спротиву і спроможність тодішньої влади відродити з нічого армію і спертись на союзників у примушенні російського агресора до (при)зупинки вторгнення.
У 2022 воля суспільства і майстерність та завзяття армії спрацювали знов – і це переконало союзників надавати допомогу.
Однак нині ситуація в точці непевності. З перспективою війни на виснаження.
І тут необхідна спроможність влади вирішувати критичні для результату війни питання.
Щодо союзників – говорено-переговорено про необхідність зміни підходу з яскравої роботи на враження громадян (яка дедалі більше вражає хіба своїх громадян, а чужих просто дратує) – на повноцінну і повсюдну присутність у колах обговорення і прийняття рішень.
- Всі політики і громадські експерти мають бути скоординовані і задіяні. Жодних обмежень на виїзд тим, хто може працювати, має контакти і вплив. Не до ревнощів – стоїть питання виживання нації.
Щодо внутрішніх ресурсів – завдання одночасно забезпечити фортифікацію, мобілізацію і виробництво – потребує ресурсу, який влада втрачає. Здатність до МОТИВАЦІЇ.
- Це більше, ніж формальна “довіра”. Це – здатність переконати зробити неможливе. Для цього потрібен підсилювач сприйняття – яким могла б стати готовність влади пожертвувати монополією на ресурси і погодитись на створення професійного уряду національної єдності і порятунку.
Що ж до забезпечення прориву – напрямок також зрозумілий. Максимальне залучення безпілотних систем, засобів радіоелектронної боротьби, новітніх озброєнь, штучного інтелекту.
- Але до цього необхідні дуже конкретні відповіді. Як забезпечуватиметься робота і координація безпілотних систем. Як вестиметься радіоелектронна розвідка і боротьба, протидія засобам ворога. Загалом – хто виграє перегони ідей.
- Україна робить тут чимало – часто всупереч державним органам, а не завдяки їм.
- Власне, перемога буде можлива в разі якісної, технологічної переваги ЗСУ, коли кількісна перевага ворога буде зведена нанівець.
- Перед українськими науковцями і інженерами цей факт ставить дуже амбітне завдання. Але вони з ним впоратись здатні.
- Набагато серйозніше завдання стоїть перед українськими управлінцями.
- Держава має припинити гальмувати будь-які розробки – а, навпаки навчитись підтримувати і масштабувати будь-які.
Ось це має зрозуміти чи то президентський офіс, чи 230-240 депутатів парламенту, які за Конституцією мають право сформувати новий уряд.
Війна – це насамперед управління. В цьому Україна рідко могла похвалитись відмінними результатами. Час змінювати тенденцію.