Керівник ОПи Андрій Єрмак розповів народу України про ключові результати зустрічей Глави держави Володимира Зеленського у Нью-Йорку.
Багато зустрічей, поважна міжнародна аудиторія, якій «було донесено ключові месиджі».
Але якщо відфільтрувати позитивну риторику ОП і перейти до суті, то нью-йоркський вояж Зеленського виглядає радше як PR-марафон без конкретних вимірюваних результатів.
З Вселенським патріархом Варфоломієм говорили про «шляхи до миру» та розвиток церкви, але жодних рішень, домовленостей чи спільних заяв на захист релігійної свободи в Україні ОП не оприлюднив. Це важлива духовна підтримка, та політичного або правового ефекту для держави немає.
Контакт із спецпредставником президента США генералом Кіттом Келлогом подано як «посилення військової підтримки», однак і тут – жодного оголошеного пакета, жодної нової номенклатури чи графіка постачань. У релізі зафіксована вдячність Трампу та загальні формулювання про дрони й зброю – теж без будь-якої конкретики. Для країни, яка воює, цього замало.
Розмова з Крісталіною Георгієвою знову зводиться до абстрактного «використання заморожених російських активів» і «нової програми МВФ». Тим часом навіть у ЄС тривають лише політичні дискусії про механізм залучення цих коштів (позики під активи, облігації ЄС тощо), а правові ризики відмови не знято. Київ не показав ні погодженого дорожнього плану з МВФ, ні зрозумілих дедлайнів. Це виглядає як перенос фокусу на тему, що не має швидкої процедурної реалізації.
Зустріч із Касимом-Жомартом Токаєвим – дипломатично корисна, але теж без предметного наповнення: говорили «про торгівлю та відновлення», тоді як Казахстан публічно зберігає баланс між Україною та РФ, намагаючись уникати кроків, які підпадають під вторинні санкції. Поза загальними фразами про «участь казахстанського бізнесу» жодного переліку спільних проектів, підписаних угод або хоча б спільного комюніке не з’явилося. Подивимося на наступні кроки урядів двох країн.
Таким чином, попри всі спроби представити візит як позитивний, який призивів до поліпшення стосунків між Зеленським та Трампом та призвів до зміни думки останнього, спостерігається явний дефіцит конкретики. Такий розрив між красивою картинкою і реальним результатом веде до розчарувань у суспільстві у союзникам та спроможні української влади впливати на міжнародні процеси.