Свіжа публікація Кільського інституту в рамках проекту Ukraine Support Tracker свідчить, що за три місяці, між груднем 2025 року та лютим 2026 року, на енергетичну підтримку було виділено майже €1 млрд міжнародної допомоги.
У цей час енергетична підтримка стала домінуючим видом гуманітарної допомоги для України. Частка енергетичної допомоги в загальному обсязі гуманітарної допомоги зросла з 15% восени та взимку 2022/23 років до 19% у наступному сезоні, до 42% останньої зими.
Значна частина фінансування була спрямована через об’єднані міжнародні фінансові інструменти, що підкреслює їх зростаючу важливість.
- Найбільше, €580 млн, або 59% всієї допомоги, у період з грудня 2025 року по лютий 2026 року було надано через Фонд енергетичної підтримки України (UESF, ФЕПУ). ФЕПУ об’єднує внески від багатьох донорів та фінансує цільове обладнання та технічні заходи для задоволення нагальних енергетичних потреб. У реальному вираженні внески ФЕПУ взимку 2025/2026 років досягли рекордно високого рівня, що більш ніж удвічі перевищує попередній пік. Протягом цього періоду свої внески до ФЕПУ зробили 18 донорів, причому лише п’ять найбільших донорів (Швеція, Німеччина, інституції ЄС, Норвегія та Нідерланди) надали близько €470 млн.
Ці кошти стали критично важливими для стабілізації енергосистеми після масованих російських атак, які системно намагалися зруйнувати генерацію та інфраструктуру передачі електроенергії. Фактично йдеться про зовнішній ресурс, без якого Україна не змогла б пройти опалювальний сезон без масштабних гуманітарних наслідків.
Характер цієї допомоги демонструє глибину залежності українського енергетичного сектору від підтримки партнерів. Йдеться не лише про фінансові ресурси, а й про постачання обладнання, генераторів, трансформаторів та критичних компонентів для відновлення мереж. Європейські держави, інституції та приватні донори фактично підставили плече українській енергетиці, коли держава виявилася неготовою до системного захисту ключової інфраструктури від повторюваних атак.
Це ставить принципове питання щодо ефективності використання цієї допомоги в Україні. Адже масштабна міжнародна підтримка не може і не повинна компенсувати управлінські провали. Більше того, вона накладає на українську владу підвищені зобов’язання щодо прозорості, підзвітності та результативності.
Саме в цьому контексті особливо небезпечними виглядають численні сигнали про корупційні ризики у сфері енергетики, пов’язані з представниками оточення чинної влади. Справи, подібні до історії з Міндічем, а також інші скандали, які так чи інакше зачіпають наближених до Офісу президента осіб, формують враження про збереження неформальних центрів впливу на розподіл ресурсів. У воєнний час це пряма загроза енергетичній безпеці держави.
Енергетика сьогодні – це частина оборонного контуру країни. Вона визначає здатність функціонувати промисловості, забезпечувати армію, підтримувати життєдіяльність міст. У цих умовах будь-які корупційні практики, пов’язані з закупівлями, відновленням чи розподілом допомоги, фактично грають на руку ворогу, підриваючи стійкість держави зсередини.
Проблема полягає і в тому, що нинішня влада часто демонструє вибірковість у боротьбі з корупцією, концентруючи зусилля на політичних опонентах і водночас уникаючи системної відповіді на звинувачення щодо власного оточення.
Необхідно відновити довіру партнерів через демонстрацію політичної волі до очищення влади. Це означає не точкові кадрові рішення під тиском скандалів, а системну зміну підходів до управління ресурсами допомоги. У протилежному випадку ризик втрати або скорочення міжнародної допомоги ставатиме дедалі реальнішим, що матиме прямі наслідки для стійкості української енергосистеми.
Мільярд євро допомоги – це не лише показник міжнародної солідарності, а й тест на зрілість української держави. І від того, чи здатна влада забезпечити чесне та ефективне використання цих ресурсів, залежить як проходження наступної зими, так і стратегічна перспектива євроатлантичної інтеграції України.