На п’ятому році повномасштабної війни для Києва передбачено майже 500 млн грн на мобільні укриття, однак жодного укриття за бюджетні кошти так і не було встановлено.
Тривалий час не було узгоджено норми будівництва – що паралізує волю чиновників розпочинати роботи.
Далі закупівлі запускалися із запізненням, тендери зривалися або скасовувалися, а внутрішній аудит виявляв ризики завищення цін та недоліки в умовах закупівель.
У результаті сотні мільйонів гривень повернулися до бюджету, тоді як потреба людей у безпечних укриттях залишилася незакритою. Це свідчить про серйозні проблеми з організацією, плануванням і відповідальністю за реалізацію критично важливих безпекових проєктів.
Президент, уряд і «слуги» повинні забезпечити такі правила, за яких критично важливі проекти реалізовуються швидко, прозоро й без можливостей для маніпуляцій. Натомість ми бачимо імітацію реформ у сфері публічних закупівель та відсутність системного підходу до захисту цивільного населення. У час війни влада має концентруватися на реальних потребах громадян, а не на інформаційному піарі чи освоєнні бюджетів без конкретного результату.
Треба, як пропонує «Європейська Солідарність», запровадити єдині вимоги до укриттів, типові проекти із чітко визначеними технічними характеристиками та граничною вартістю, забезпечити прозорі закупівлі або стандартизовані рамкові угоди, а також встановити персональну відповідальність посадовців за зрив безпекових програм.
Крім того, необхідно планувати такі закупівлі завчасно, а не наприкінці бюджетного року, щоб громади отримували не звіти про невикористані кошти, а реальні укриття, які рятують життя людей.