6 листопада польські вантажні перевізники планують розпочати попереджувальну блокаду біля трьох великих пунктів пропуску на польсько-українському кордоні – “Корчова-Краківець”, “Гребенне-Рава Руська” та “Дорогуськ-Ягодин”.
Офіційно протест зареєстровано в польських місцевих органах влади на строк до 3 січня 2024 р. – тобто на 2 місяці. Планувалося, що він розпочнеться 3 листопада, але дату було відкладено на три дні.
Організатори страйку заявляють, що при цьому не блокуватимуть перевезення гуманітарної і військової допомоги для України, а також рух пасажирського транспорту.
Серед основних вимог протестувальників – відновлення з боку Польщі практики дозволів для українських перевізників. При цьому поляки натякають, що кількість дозволів на перевезення може бути збільшено порівняно до довоєнних років, але, мовляв, практику видачі дозволів має бути відновлено.
Також польські перевізники хочуть, щоб 1) було посилено регулювання в рамках ЄКМТ (спеціальний багатосторонній дозвіл, який дає можливість здійснювати перевезення протягом року тим перевізникам, які є учасниками системи квот ЄКМТ), 2) запровадження окремої “єЧерги” для вантажних автомобілів з номерами країн Євросоюзу, 3) щоб було розширено кількість пунктів пропуску, які спеціалізуються на пропуску пустих вантажних автомобілів, або суттєво збільшити кількість додаткових окремих черг для пустих вантажних автомобілів.
Українській владі варто вже почати вирішувати цю проблему, аби не довести її до рівня нещодавнього продовольчого конфлікту з країнами східної Європи
Мінінфраструктури України звернулося до Міністерства інфраструктури Польщі та Директорату з питань мобільності Єврокомісії для проведення зустрічі, щоб обговорити ймовірне блокування пунктів пропуску польськими перевізниками. І навіть 31 жовтня вже було проведено зустріч з профільним Директоратом Єврокомісії.
Однак, в самому ж Мінінфраструктури визнають, що на пропускному пункті Долгобичув-Угринів можуть відкрити чергу для пустих автомобілів – загалом цей МАПП хочуть спрофілювати саме під вантажний пропускний пункт, знизивши навантаження по інших МАПП. Також черги для пропуску пустих вантажівок вже діють, але поки що лише на двох пропускних пунктах – “Устилуг-Зосин” і “Нижанковичі-Мальховіце”.
Ці кроки в принципі узгоджуються із нашим стратегічним вектором – євроінтеграція, що передбачає у т.ч. максимальне спрощення і прискорення митних процедур, часу перетину кордону з країнами ЄС.
У той же час Україна не може погоджуватися на основну вимогу польських перевізників – повернення до системи дозволів. Під впливом війни Євросоюз пішов на масштабну лібералізацію відносин з Україною – і в плані торгівлі (обнуливши мита на українську продукцію), і в плані логістики (лібералізувавши вантажні перевезення).
Умови для українського бізнесу значно наблизилися до умов, за якими працює бізнес з країн Євросоюзу. Є певна імовірність, що з огляду на підтримку Євросоюзом України, необхідність масштабної відбудови її економіки після завершення війни, згадану лібералізацію не буде згорнуто, і ми закріпимося на вже наданих поступках не як на тимчасових, а як на постійних, що свідчитиме про вже частину подоланого шляху на дорозі євроінтеграції.
Аби досягнути цього ми маємо грати за правилами – не допускаючи неконтрольованості і хаосу, як це було у випадку із експортом української сільгосппродукції. У той же час ми не маємо і робити кроків у зворотному напрямку – назад від євроінтеграції.
Це вже не перший, і, імовірно, не останній прояв спротиву тим крокам, які ЄС цілком благородно зробив на користь України після початку повномасштабної війни.
Тому українському уряду варто мати стратегію на подібні кризи, які, на жаль, ще неодноразово виникатимуть в майбутньому.
Ця стратегія має передбачати механізми вирішення таких суперечок – із залученням України, національних урядів країн ЄС, Єврокомісії.
Що категорично така стратегія не має містити – це ілюзій того, що ситуація вирішиться сама собою, а також емоційних, але пустих заяв і звинувачень, як це вже було під час зернової суперечки України із східними країнами Євросоюзу.