Cитуація гібридного напівмиру-напіввійни в Європі, до якої призвела нова агресивна політика Російської Федерації, порушила звичний світовий порядок і вплинула на політику окремих країн.
Більшою мірою це стосується держав з колишнього комуністичного табору. Польща, яка також стала об'єктом гібридних атак Кремля (Смоленська катастрофа, сприяння активізації ультраправих радикалів та ін.), намагається демонструвати окремішню внутрішню та зовнішню політику, яка інколи виходить за межі стандартів, узвичаєних в Європейському Союзі. Сучасна польська влада, акцентуючи увагу на трагічних сторінках спільної історії, проводить історичну політику, яка створює певні виклики національній безпеці України.
Після приходу до влади правих сил історична тематика у Польщі стає важливим елементом внутрішніх та міжнародних відносин. Нова історична політика зумовлена ідентифікаційною кризою, причини якої вбачаються у постсоціалістичних трансформаціях, вступі в ЄС і поширенні ліберальної економіки, етики споживацтва і толерантності, нівелюванні католицьких та національних цінностей, значної міграції поляків у заможні країни Європи (відсоток таких мігрантів досяг 5% населення), формуванні космополітичних настроїв та розмиванні польської традиційної ідентичності.
Вступ до НАТО актуалізував тему патріотизму, оскільки, за твердженням консерваторів, для вояків стимулом ризикувати життям має бути польська національна ідея, а не європейські ліберальні меркантильні цінності. Наплив у країну українських заробітчан (до 1,3 млн українців працюють у Польщі) призвів до посилення антиукраїнських насторїв. Більш як третина опитаних поляків вважають, що українці можуть становити загрозу для безпеки Польщі.
Таким чином, на думку консервативних політиків, країна постала перед необхідністю відродження національної ідентичності, що базується на польських традиційних цінностях. Президент Анджей Дуда констатував, що поляки є нацією, для якої історичний вимір дуже важливий також і в оцінці сучасної політики. Він визначив історичну політику як один з ключових аспектів внутрішньої та зовнішньої політики і необхідну умову для зміцнення держави. Йдеться про: 1) захист "доброго імені" Польщі в світі та посилення її позиції на міжнародній арені; 2) виховання патріотизму наступних поколінь. Для цього з листопада 2015 р. під орудою президента розробляється Стратегія історичної політики Польщі.
За задумом влади, консервативна революція, частиною якої є наступальна історична політика, повинна cтати основою переформатування польської ідентичності. Її сутність зводиться до повернення неоконсерватизму й етнічного патріотизму XIX століття. Метою історичної політики проголошують повернення полякам гордості за батьківщину, зміцнення солідарності суспільства і його ідентифікації з державою. Тому при висвітленні історії польського народу не слід акцентувати увагу на "критичній" історії, (наприклад вбивство поляками євреїв або військовий колабораціонізм під час Другої світової війни), а навпаки, показувати героїчне минуле. Актуалізуючи історію в політичних відносинах польські праві стверджують, що нова історична політика повинна ґрунтуватися на польській інтерпретації історії, бути наступальною і змусити (!) світ поважати поляків.
Нову історичну політику Польщі стосовно України важко зрозуміти без урахування сукупності політико-інформаційних та ментальних контекстів. Поляки дуже чутливі до минулого і тієї ролі, яку їм відводять у ньому інші народи. Польська традиційна ідентичність побудована на міфологізованій пам'яті страждань і жертв та колишній величі.
Метою активізації історичної політики на міжнародній арені є протистояння поширенню інформації та заяв, які завдають шкоди репутації Польщі. Особливо негативні емоції викликали використання терміну "польські концтабори", а також поширення інформації і дискусії щодо польської участі в Голокості. Це сприймається як антипольська пропаганда та небезпечна "брехня", оскільки ставить під сумнів унікальний статус жертви Польщі під час Другої світової війни, зафіксований у національній свідомості. Мотив мучеництва є важливою складовою національної самооцінки. У польській ментальності існує переконання, що страждання Польщі пов'язані з особливим історичним покликанням народу-мученика — "Христа народів". Поляки вважають, що історичні страждання дають їм відчуття моральної переваги, благородства. З такими підходами дуже важко сприйняти, що поляки могли бути винні у стражданнях інших народів. Тому таке демонстративне несприйняття обвинувачень у вбивстві євреїв містечка Єдвабного, а також в інших злочинних діях під час Другої світової війни. Тема Єдвабного стала викликом самооцінці та шоком для польського суспільства.
Праві діячі наголошують, що боротьба за добрий імідж держави впливає на зовнішню безпеку. Якщо поляки будуть представлені суспільствам інших країн НАТО як спадкоємці вбивць з Освенцима, якщо на них падає "ганьба Голокосту", то жоден відповідальний політик НАТО не вступить у війну на захист поляків. Відтак вони посилають суспільству меседж: наша жертовна нація позиціюється недругами як нація злочинців, і нам потрібна наступальна історична політика, такі собі польські "скрєпи", щоб відбити ці злісні нападки.
Про велике значення історичних питань у зовнішній політиці свідчить проголошення 2016 року "Роком польської історичної дипломатії". При міністерстві закордонних справ створено Раду історичної дипломатії, до компетенції якої входить вироблення рекомендацій та пропозицій для польських дипломатичних місій, а також поширення знань про польську історію за кордоном. Рада обговорювала і питання польсько-українських відносин як ключових для східної Європи. Члени Ради підкреслили, що для Польщі, дуже добрі двосторонні відносини з Україною повинні ґрунтуватися на міцному фундаменті, який включає в себе історичну правду, пам'ять про жертви, прощення і примирення.
Важливим пунктом для консервативної моделі історичної політики є переконання, що Польща завжди була прикордонням, оплотом Європи. Питання проведення зовнішньої політики, зокрема й історичної, здебільшого розглядаються крізь призму "регіонального контексту". Польща позиціює себе як лідер групи держав, яких з нею об'єднує спільний геополітичний простір і повертається до втілення ідеї "Міжмор'я". І Україна — невіддільна частина особливого регіону, який існує в польській свідомості, — "східних кресів". Це поняття полякам слід сприймати не лише як означення територій, а передусім як простір особливої зони національних інтересів, де домінували польські культурні та політичні впливи.
У РП вкорінилася думка про "цивілізаторську" місію поляків щодо українців як населення "польських кресів", а західноукраїнські землі розглядаються часто як "східні провінції Польщі", тому що польська держава нібито існувала на цих землях протягом 500 років. Причому факти жорстокого ставлення поляків до українців, які викликали значну міжнаціональну напругу, майже не згадуються. У такому контексті Україна є об'єктом польської історичної політики. Підставами активізації такої політики є: роль "кресів" у польській ідентичності, "кресов'яки" та їхні нащадки як електорат, спільна історія, культурне домінування, колишня державна велич.