Відповідаючи на питання журналістів, Зеленський пояснив кадрові зміни в ОП ставкою на «єдиний переговорний трек», який таким чином має бути підсилений.
«Я дуже довго формулював – як вийти до плану “А” і “Б”. План “А” – перемовини і мир, план “Б” – тривалий переговорний трек, а значить – посилення оборонного, військового компоненту… Я зібрав в Офісі, в дуже близькій команді тих людей, які займаються переговорами або які потенційно можуть це робити. Цим я показав, що буде від України тільки одна комунікація, буде «один човен», один переговорний напрям, а не три чи чотири чи більше. Це були важливі відповідні кроки», – зазначив Зеленський.
«Кирило Буданов, відповідно, став керівником Офісу, Рустем Умєров – секретар РНБО, він також багато часу проводить в Офісі, бо його робота – це завдання, які я йому даю, і також активно залучається керівник фракції Давид Арахамія, бо важливо, щоб всі розуміли настрій парламенту», – додав він.
Ніби все логічно. Принаймні, поіменно названо переможців нинішнього кулуарного змагання навколо Зеленського. Ще й легендукрасиву придумали, навіщо все це було – замість перестати маятись дур’ю і піти на формування коаліції та уряду єдності.
Але, якщо заглиблюватися у сказане, то з цього можна зробити кілька невтішних висновків.
До того, як під тиском звинувачень у корупції Зеленський був змушений відправити у відставку Єрмака, його «план А» і «план Б» був один – сам Єрмак.
Цей «універсальний солдат», або шаман на мінімалках, був готовий як вести переговори щодо швидкого миру, так і забезпечувати «тривалий переговорний трек» у разі продовження війни. Тепер одного Єрмака мають замінити кілька осіб.
До останнього моменту був відсутній «єдиний голос» у переговорах, а самі переговори велися відразу за кількома переговорними напрямками. Цікаво, що це за напрямки?
До цього часу в ОП було глибоко начхати на позицію і «настрій» парламенту. Аж тепер це стало настільки важливим, що керівник фракції монобільшості був включений до переговорної групи.
Переговори не були пріоритетом, оскільки, за словами самого ж президента, він задумав підсилити «переговорний трек» лише саме зараз.
Отже, логіка, яку сам Зеленський пропонує суспільству, виглядає значно менш переконливою, ніж це може здатися з першого погляду. Якщо переговори й мир справді були «планом А», то чому вся архітектура переговорного процесу почала вибудовуватися лише зараз, на четвертий рік повномасштабної війни?
Чому «єдиний голос» з’являється тільки після відставки Єрмака, а парламент раптово стає (а насправді – не стає) «важливим елементом переговорної логіки»? Складається враження, що йдеться не про стратегічно продуманий курс держави, а про спробу заднім числом впорядкувати хаотичну систему рішень, персональних каналів і кулуарних домовленостей, яка довгий час існувала без належного демократичного контролю та публічної відповідальності.
У цій ситуації ключове питання полягає не в прізвищах нових переговорників і не в красивих формулюваннях про «один човен», а в тому, чи готова влада нарешті перейти від персоналізованої дипломатії до інституційної політики, де переговори спираються на чітко визначену позицію держави, мандат парламенту і прозору комунікацію з суспільством.
Без цього будь-який «єдиний переговорний трек» ризикує залишитися лише риторичною конструкцією, покликаною замаскувати запізніле визнання очевидного: переговори не можуть бути імпровізацією вузького кола осіб.