Міністерство економіки, довкілля і сільського господарства вирішило також зайнятися і дипломатією – і вийшло з пропозицією при посольствах України за кордоном створити посади аграрних аташе.
Загалом функціональні апетити новоствореного «міністерства-монстра» і його міністра Олексія Соболєва навіть трохи лякають. Тобто підібравши під себе економіку, сільське господарство і довкілля, нове міністерство хоче під себе підібрати ще й частину функціоналу МЗС. Можна ще порадити Соболєву забрати, наприклад, у Мінмолоді футбол – важко уявити, як це обґрунтують, але гірше вже точно не буде.
Так, посади аграрних аташе дійсно існують в деяких посольствах інших країн. Наприклад, в деяких посольствах США такі посади було запроваджено ще в 1930-ті. А посольств інших країн, які базуються в США, ще з 1970х сформували неформальний Форум аграрних радників.
Єдине, як правило, такі аграрні радники чи аташе є підконтрольними і підзвітними відповідним послам. А це все ж таки вертикаль МЗС, а не Мінекономіки.
І також, як правило, такі посади запроваджуються в посольствах країн, які мають значно ширші дипломатичні можливості, ніж Україна – як щодо кількості дипломатичного персоналу, так і по мережі представництв в світі.
Наприклад, Україна час від часу експортує зерно до Ефіопії – зокрема, в рамках програми Grain from Ukraine. Ефіопія – це велика за населенням країна, важливий гравець в регіоні, там штаб-квартира Африканського союзу. Але там вже 5 років немає посла України, і в посольстві працює лише 3 співробітники, у т.ч. тимчасовий повірений і військовий аташе, який територіально сидить в Алжирі. Там немає взагалі людини, яка б займалася окремо політичними чи економічними питаннями. І ми таку наявну кадрову структуру посилимо аграрним аташе?
До того ж, перед тим як запропоновувати посади аграрних радників варто вивчити досвід наших торгових представництв. Нагадаємо, що до 2010 р. Україна мала власні торговельно-економічні місії. Було окреме Положення ще від 1994 р., яке регулювало їхній статус. Але з 2010 р. їх було реформовано у відділи з економічних питань у складі посольств.
Після Революції гідності обговорювалася ідея створення інституту торгових представників України – не лише посада «загального» торгового представника України в рамках Мінекономіки, яку останні 6 років посідав Тарас Качка, але і окремих торгових представників принаймні в найбільших країнах-партнерах України по експорту-імпорту.
Але, звичайно, мова йшла не лише про аграрний сектор. Так, зрозуміло, що під час повномасштабної війни аграрна продукція (передовсім зерно, олія) стали основним експортним товаром України. Але робити аташе лише під один експортний напрям, нехай і найважливіший, може бути недоцільно. А потім що – будемо запроваджувати окремих аташе з металургії, з хімії, з машинобудування?
Утім найбільше претензій викликає не сама ідея аграрних аташе, а весь потік подібних ідей, які влада починає реалізовувати, виділяє навіть під це кошти, потім змінюється уряд і міністерства переформатовуються і про старі ідеї (на які виділялися гроші) вже не згадують, а заміняють їх новими, не менш дивними. Виглядає як повний управлінський хаос.
Згадаймо, що ще півроку тому міністр (не)повернення Олексій Чернишов створював (чи принаймні анонсував створення) в деяких країнах Європи – зокрема, в Чехії, Італії, Німеччині, Польщі, тощо – центри єдності. Із абсолютно незрозумілим дипломатичним статусом і розмитим функціоналом.
Більше того, у березні 2025 р. Мінєдності отримало від Кабміну 150 млн. грн. за програмою “Забезпечення виконання завдань і заходів із підтримки українців за кордоном та сприяння їх поверненню в Україну” – імовірно, у т.ч. на створення згаданих центрів єдності.
Перед тим як пропонувати нові шальні ідеї, було б дуже непогано, аби уряд прозвітував – на що було витрачено ті 150 млн. грн., чи було центри єдності відкрито, що саме вони реально роблять, якими досягненнями вони могли б вже похвалитися.
Бо інакше і центри єдності, і аграрні аташе виглядають як спроба під час війни працевлаштувати частину «нечужих» для влади чиновників на «теплих місцях» за кордоном – за державний кошт, звичайно.