Мобілізація в Україні виявилася одним з чітких індикаторів неспроможності чинної влади не те, що організовувати складні процеси в державі, але навіть комунікувати з суспільством щодо них.
Однією зі складових ефективної військової мобілізації є активна залученість до цих процесів Верховного Головнокомандувача як глави держави. Причому ключовим тут є інформаційна робота, забезпечення відкритої та достовірної інформації для громадськості. Президент повинен активно комунікувати з суспільством та засобами масової інформації для пояснення ситуації, обґрунтування необхідності мобілізації, стимулювання та підтримки патріотичних настроїв.
Але Зеленський у публічному просторі фактично не торкається теми мобілізації, оскільки не бажає асоціюватися з непопулярною в суспільстві темою мобілізації.
Таким чином, гальмування мобілізації відбувається з вини і Верховного Головнокомандувача. Але він не бажає цього визнавати і одним з виходів обрав повну заміну військового командування, що не виправить ситуації.
Проведення масової мобілізації не є простим завданням у будь-якому разі. І воно неминуче матиме низку негативних наслідків у різних сферах: необхідність додаткових витрат з бюджету, вилучення з реального сектору економіки робочих рук, погіршення настроїв у суспільстві тощо.
Жодна із цих проблем не вирішується зміною військового керівництва держави. Навпаки, вона може суттєво загальмувати їх вирішення, доки нове керівництво входитиме у справи. М’яко кажучи, ризиковане рішення під час наступу ворога.