Поточна аналітика

Проект «про олігархів» – це спроба створити важелі для встановлення диктатури

Врешті, Україна дочекалася законопроекту «про олігархів», про який так багато говорили в Офісі Президента і на який такі надії покладає Зеленський. Він по своїй наївності досі думає, що законами можна усувати своїх політичних конкурентів на виборах.

Перше, що впадає в очі – це те, що в Україні «олігархами» буде називати не суд, не закон, а РНБО – дорадчий орган при Президентові України; персональний склад цього органу формує Зеленський, очолює його також Зеленський.

Згідно зі ст.2 проекту «Закону про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)», «олігархом» є фізична особа, яка володіє трьома з чотирьох ознак: 1) бере участь у політичному житті; 2) має значний вплив на засоби масової інформації; 3) є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) суб’єкта господарювання, який на день введення в дію цього Закону є суб’єктом природних монополій або займає монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному товарному ринку відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції» та протягом одного року поспіль підтримує або посилює це становище; 4) підтверджена вартість активів особи (та осіб, бенефіціаром яких вона є) перевищує один мільйон прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня відповідного року.

Такий підхід не назвеш інакше, ніж профанацією і важелем штучного тиску.

За визначенням, олігарх – це особа, яка має вплив на владу і через неї – доступ до публічних фінансів, які використовує для подальшого збагачення, і для цього здійснює корупційний вплив на можновладців.

Нічого подібного у Зеленського не наводиться і близько.

Почнемо з останнього критерію – статки олігархів. Щоб РНБО визнала людину олігархом треба мати статки в 2,27 млрд. грн. або 82,5 млн. дол. – це статки далеко не найбагатших в Україні. В Україні не менше сотні фізичних осіб, за рейтингом Форбс, хто володіє такими статками. Але є кілька нюансів: по перше, методика обрахунку активів є різна і це може стати предметом торгу між командою Зеленського і бізнесменами з першої сотні списку «Форбс»; по-друге, команда Зеленського отримує серйозний важіль впливу на гаманці багатих людей в Україні з метою стимулювати їх до фінансування проекту Зеленського.

Наступна ознака – особа вважається такою, яка відповідає ознаці участі у політичному житті: 1) є Президентом України, Головою Верховної Ради України, Першим заступником та заступником Голови Верховної Ради України, народним депутатом України, Прем’єр-міністром України, Першим віце-прем’єр-міністром України, віце-прем’єр-міністром України, міністром, його першим заступником та заступником, керівником іншого центрального органу виконавчої влади, який не входить до складу Кабінету Міністрів України, Головою Служби безпеки України, Генеральним прокурором, Головою Національного банку України, керівником постійно діючого допоміжного органу, утвореного Президентом України, його першим заступником та заступником; 2) є пов’язаною особою з особою, зазначеною у пункті 1, – тобто, з Президентом, головою ВРУ; 3) обіймає посаду у керівних органах політичної партії; 4) фінансувала діяльність політичної партії, політичну агітацію або проведення мітингів чи демонстрацій з політичними вимогами. Очевидно, що під цю ознаку сьогодні можна «підігнати» будь-яку особу. Доказати «пов’язаність» з певною особою, тим більше, якщо це треба робити не в суді, а в РНБО, – достатньо просто.

З проекту, правда, не зовсім зрозуміло: а фінансування закупівлі і доставки до Нацбанку труни з гумовою лялькою Валерії Гонтарєвої в труні чи фінансування закупівлі і доставки до будинку глави Нацбанку Якова Смолія похоронних вінків – це входить до категорії проведення «демонстрацій з політичними вимогами», чи ні?

Ще один ідентифікатор олігарха – «значний вплив на засоби масової інформації». Ознаками «значного впливу» є: 1) є бенефіціаром засобу/засобів масової інформації; 2) є контролером засобу/засобів масової інформації; 3) була бенефіціаром або контролером засобу/засобів масової інформації станом на дату набрання чинності цим Законом, однак втратила такий статус до дня введення цього Закону в дію, внаслідок чого бенефіціаром або контролером такого засобу масової інформації стала пов’язана особа або особа, яка не володіє бездоганною діловою репутацією у розумінні статті 10 цього Закону.

При тому, дуже дивна дефініція ЗМІ дається в проекті: це будь-який з таких суб’єктів: друкований засіб масової інформації, електронний засіб масової інформації, інформаційне агентство, канал мовлення. Дивна, бо є питання щодо статусу телебачення і радіомовлення. Бо «канал мовлення», згідно з Законом про телебачення і радіомовлення, – це не ЗМІ, це – сукупність технічних засобів мовлення (кабельного, оптичного, радіозв’язку), призначених для розповсюдження теле- та/чи радіопрограм на територію, що визначається параметрами цих засобів, які забезпечують трансляцію в реальному часі однієї телерадіопрограми. У законопроекті про медіа підхід аналогічний – «канал мовлення – канал електронної комунікаційної мережі, призначений для розповсюдження телеканалів або радіоканалів».

Не виключено, що Зеленський може отримати багато петицій і навіть судових позовів щодо визнання його контролером ЗМІ. Адже в проекті дається визначення «контролера» – це особа, яка володіє можливістю здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність засобу масової інформації безпосередньо або через інших осіб шляхом реалізації прав бенефіціара, або незалежно від статусу бенефіціара здійснювати такий вплив на основі договору чи будь-яким іншим чином. Хто ж сьогодні, як не Зеленський має «вирішальний вплив» на управління або діяльність засобу масової інформації? Що ще може бути більш вирішальним, як санкції РНБО, яку очолює Зеленський?

Як можна судити зі ст.7 законопроекту, особливих наслідків «законопроект про олігархів» не несе – їх просто включать до Реєстру. А це означає заборону: 1) здійснювати внески (прямо або опосередковано через інших осіб) на підтримку політичних партій, відповідно до Закону України «Про політичні партії в Україні»; 2) бути покупцем (бенефіціаром покупця) у процесі приватизації об’єктів великої приватизації. Заборона фінансувати політичні партії в Україні буде однозначно мертвою – таке фінансування, наприклад, для партії СН, здійснюється кешем, тому жодного обліку. Фінансовий контроль за фінансуванням політпартій, який проводила НАЗК, це дуже рельєфно продемонстрував. Щодо «покупця у процесі приватизації», то в українських реаліях це також мертва норма, бо не треба бути навіть Коломойським, щоб отримати таке рішення. Але багаті люди можуть «розраховувати» на серозний тиск на них.

Судячи з оприлюдненого в «Дзеркалі тижня» варіанту законопроекту, в останньому проекті вихолощено ключову норму – спроба перерозподілу ринку ЗМІ. Очевидно, така норма не пройшла перше читання у Коломойського.

Є ще один нюанс проекту №5599, про який мало говорять: показна беззубість проекту може бути лише для того, щоб приспати пильність, цей проект небезпечний потенційними змінами. Достатньо напередодні виборів внести до статті 7 одне речення «заборона участі у виборах відповідно до Виборчого кодексу України» і цей закон буде вигравати зовсім іншими фарбами.

Такі проекти мають обов’язково пройти попередній розгляд і висновок щодо проекту Венеціанською комісією. Тим більше, що така практика при Зеленському активно застосовувалася – він сам робив запити до Венеціанської комісії з резонансних питань.

Варто нагадати, що через кілька днів минає вже три місяці, як США ввели санкції проти Коломойського. У заяві держсекретаря Блінкена йшлося про обмеження для Ігоря Коломойського, а також його дружини, сина та дочки. Повідомлення не містило деталей, однак зазначалося, що Коломойський «був причетний до корупційних дій, що підірвали верховенство закону і віру української громадськості в демократичні інститути свого уряду і суспільні процеси, в тому числі використовуючи свій політичний вплив і офіційну владу для особистої вигоди». Українська влада досі жодним чином не відреагувала на позицію наших стратегічних партнерів.

Тож проект Зеленського – це не про боротьбу з олігархами, а про тиск на опонентів, переділ медіа-ринку і примушування великого бізнесу до фінансування Зеленського.