Українці змушені витрачати понад 80% своїх доходів на базові потреби — їжу, комуналку, медицину та транспорт.
Це майже вдвічі більше за світові показники і значно перевищує навіть очікування самих громадян.
Фактично люди не мають можливості заощаджувати чи інвестувати в майбутнє. Україна опинилася серед лідерів за часткою витрат на їжу, що є ознакою бідності.
Така структура витрат свідчить про глибоку соціально-економічну проблему, яку влада не вирішує.
Сьогоднішні цифри — це не просто статистика, це прямий індикатор бідності, в яку занурюється країна під керівництвом чинної влади.
Це відбувається вже не перший рік, попри всі гучні заяви уряду про «економічне відновлення».
Особливо показово, що Україна є єдиною серед досліджених країн, де витрати на їжу перевищують третину бюджету.
Це рівень не європейської держави, а країни з системною бідністю. І відповідальність за це лежить на Президенті, його уряді та «слугах», які замість реальних реформ займаються політичним піаром.
У час війни соціальна політика має бути максимально адресною, справедливою і ефективною.
Натомість ми бачимо розбалансовану систему тарифів, слабкий захист доходів громадян і відсутність стимулів для зростання зарплат.
Замість цього відбувається роздача «кешбеків», «єбачків» і «підтримок» навмання, коли гроші встигне вхопити не ті, хто потребує, а найбільш нахабні.
Люди ж залишені сам на сам із зростанням цін, тоді як влада не пропонує системних рішень.
Економіка не має внутрішнього ресурсу для розвитку. І це прямий наслідок бездіяльності уряду та відсутності довгострокової стратегії.