До 40% зниклих безвісти військових виявляються живими — часто після повернення з полону. Через це держава вимагає від їхніх родин повернення компенсацій: 2 мільйони за зниклого або навіть 15 мільйонів у разі помилкового визнання загибелі.
Це відбувається на тлі неефективної координації між органами влади, які роками не здатні створити дієвий механізм обліку. Родини, які пережили невизначеність, втратили здоров’я, спокій і часто все майно — опиняються ще й у боргах перед державою.
Факт, що 30–40% зниклих безвісти бійців зрештою повертаються живими, мав би стати сигналом для термінових змін у системі — створення єдиного реєстру, налагодження координації між військовими, МВС, СБУ та іншими структурами. Але влада замість цього обрала найпростіший шлях — змусити родини самотужки відповідати за її ж помилки. Це цинічно і принизливо. І тут питання не лише юридичне, а глибоко моральне.
Родини зниклих безвісти роками живуть у пеклі — не знаючи, мертвий їхній рідний чи живий, у полоні чи в землі. Кожна така історія — це психологічна катастрофа. Люди змушені оплакувати без поховання, приймати невідомість як втрату. А тепер їм ще й виставляють рахунок. Це не просто несправедливо — це дегуманізує ставлення держави до тих, хто поклав найцінніше за Україну.
Нинішня модель компенсацій — це наслідок безсистемності й хаосу в роботі владних інституцій. Уряд і парламентська більшість за більше як три з половиною роки війни не спромагались ухвалити гуманні, чіткі правила, які б убезпечили родини від подібних драм. Постанова Кабміну, яка дозволяє «добровільне повернення», — це юридична міна під ногами тисяч родин, які втратили все. Більше того, в цих виплатах часто йдеться про кошти, витрачені на найнеобхідніше — оренду житла, лікування дітей, погашення боргів.
В умовах війни влада мала б бути не каральною, а захисною. Від президента та уряду очікували не формальних рішень, а лідерства й чіткої позиції: держава бере на себе відповідальність за помилки в статусах. Родини, які діяли добросовісно, не повинні ставати жертвами законодавчого вакууму. Саме зараз потрібне політичне рішення: встановити, що помилкові виплати через воєнні обставини не підлягають поверненню.
Необхідно невідкладно ухвалити зміни до законодавства, які закріплять права родин захисників у таких ситуаціях. Компенсації мають бути гарантією підтримки, а не фінансовою пасткою. Це не просто питання закону — це питання людяності. Якщо держава не здатна захистити моральну справедливість, вона втрачає право на довіру.