Одним із головних викликів для західних партнерів України у 2023-2024 рр. стало забезпечення постачання зброї для ЗСУ вчасно та в достатніх обсягах.
Навіть об’єднання постачань артилерійських снарядів від США та Європи для України наразі не покриває у повному обсязі запити ЗСУ на боєприпаси, які потрібні для ефективного протистояння російській військовій агресії та визволення тимчасово окупованих територій.
Аналітики The Daily Telegraph висловлюють думку, що країни Західної Європи навіть в умовах явної загрози їхій безпеці з боку рф просто не готові збільшувати витрати на військове виробництво, а уряди воліють продовжувати витрачати кошти державного бюджету на соціальні програми в розрахунку на електоральні дивіденди в короткостроковій перспективі на шкоду стратегічним безпековим планам.
Збільшення потужностей для виробництва зброї потребує масштабних інвестицій, які, своєю чергою, залежить від укладання довгострокових виробничих контрактів, що неможливі в умовах старих концепцій ведення війни.
Після розпаду срср та закінчення «холодної війни» європейські країни різко скоротили свої оборонні бюджети, армії та арсенали. Боротьба з тероризмом чи війна у Афганістані не вимагали значних інвестицій та армій, окрім відносно компактних експедиційних сил. Відомо, що під час операції «Буря в пустелі» відстріляли 60 тис. артилерійських снарядів, а під час операції «Свобода Іраку» (2003-2011) – всього 30 тис.
В останні 50 років західні армії не мали досвіду участі у крупномасштабних військових діях з відносно рівним противником і не планували цього робити, що позначилося на їхній безпековій політиці. І навіть з попереднього досвіду, коли США мали потребу у десятках тисяч снарядів протягом короткого періоду під час бойових дій проти ІДІЛу протягом 2016-2019 рр. в рамках операції Inherent Resolve, не було зроблено належних висновків.
На момент початку повномасштабної війни в Україні, запаси зброї для багатьох країн становили лише приблизно половину від того, якими вони мали бути відповідно до мінімальних нормативів НАТО. За інформацією видання NYT, надавши Україні перші пакети зброї у 2022 р. станом на кінець осені цього року із 30 країн-членів НАТО 20 вже вичерпали запаси озброєнь, які могли постачати Україні без суттєвої шкоди для власної безпеки.
У той же час росія принаймні з початку 2000-х років активно готувалася до повномасштабної війни, в т.ч. з західними державами, нарощуючи військові витрати та виробництво зброї та боєприпасів – від 30 до 50 млрд дол на рік.
Натомість війна в Україні по багатьох параметрах співмірна чи навіть перевершила масштаби битв під час Другої Світової війни.
- Так, у липні 2022 р. повідомлялося, що росіяни здійснюють до 50 тис. пострілів на день або близько 1,5 млн на місяць, а ЗСУ – удесятеро менше. З кінця 2023 р. Україна використовувала до 2 тис. снарядів на день, тоді як росіяни у 5 разів більше. На початку 20224 р. у листі до країн Євросоюзу міністр оборони України Р. Умєров застеріг щодо критичної нестачі артилерійських боєприпасів: ЗСУ в день вистрілюють втричі менше снарядів, ніж армія рф. Згідно з його листом, ЗСУ на місяць потрібно 200 тисяч снарядів лише калібром 155 мм, у той час, як за майже рік ЄС поставив Україні лише 330 тис. У березні 2024 р., за словами Генсека НАТО Є. Столтенберга, Збройні Сили України використовували від 4 тис. до 7 тис. артилерійських снарядів щодня, у той же час росія – близько 20 тис.
CNN із посиланням на дані розвідки НАТО повідомляло, що наразі росія може випускати близько 10 000 снарядів на день, близько 250 тис. на місяць, або ж близько 3 млн на рік. На тлі цього Сполучені Штати і Європа можуть виробляти лише 1,2 мільйона боєприпасів на рік для відправки в Україну. Подібну ж інформацію оприлюднило ГУР МО: у 2023 році росія виробила 2 млн артилерійських снарядів, а у 2024-му планує вийти на рівень до 3 млн.
Щоб компенсувати цей розрив, чеський президент П. Павел виступив з ініціативою докупити у 2024 р. понад 1 млн снарядів. Список постачальників не розголошується, хоча відомо, що серед них є і “партнери росії”. Фінансуватимуть ці контракти союзники України.
До того ж, на думку оглядачів The Wall Street Journal, сьогоднішня перевага росії – це тимчасовий фактор, який буде вичерпаний вже до 2025 року.
Програми нарощування виробництва зброї в країнах НАТО поступово набирають обертів, і незабаром за своєю потужністю суттєво випереджатимуть ресурс Кремля. При цьому збільшення військових витрат НАТО всього на 1% ВВП еквівалентно збільшенню військових витрат росії на 24%.
З іншого боку, хоча ключові сектори російської економіки адаптуються до жорстких міжнародних санкцій або навчилися їх у різний спосіб обходити, це виснажує накопичені ресурси, що неможливо робити нескінченно після відтоку іноземних інвесторів та кваліфікованої робочої сили.
А військові інновації дозволять ЗСУ перехоплювати ініціативу на полі бою та продемонструвати стратегічні переваги вільної ринкової економіки у війні на виснаження.
Ситуація є серйозним викликом для української влади. Масштабне розширення військового виробництва у західних країнах вимагає масштабних інвестицій та переорієнтації інвестицій. Відтак, має посилюватись робота щодо переконання партнерів у необхідності таких змін.
У цьому мають брати участь усі українські політики, безвідносно до партійної приналежності, у взаємодії з експертами і громадськості. А влада зобов’язана не ставити палиці в колеса Петру Порошенку, опозиційним політикам і експертам громадянського суспільства, а максимально залучати їх до цієї роботи. Бо на кону спроможність України отримати достатньо засобів для захисту і виживання.