Проблема сучасного шантажу Росією вторгненням великою мірою пов’язана з відмовою Зеленського від запровадження міжнародної миротворчої місії на Донбасі – одного з найкращих проектів української дипломатії, у потрібності якого Президент України П. Порошенко переконав і партнерів по нормандському процесу і ЄС, і США, і ОБСЄ, і ООН у 2017-2019 роках. Ідея миротворців на Донбасі підтримувалася і українським суспільством – за опитуванням соціологічної служби «Рейтинг» у жовтня 2019 року, введення миротворців ООН на окуповані території Донбасу, але без російського контингенту, підтримували 55%, проти – 26%.
18 лютого 2015 року зразу ж після Мінських домовленостей було прийнято рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про звернення до Організації Об’єднаних Націй та Європейського Союзу стосовно розгортання на території України міжнародної операції з підтримання миру та безпеки», введене в дію Указом Президента України П.Порошенка від 2 березня 2015 року № 116.
17 березня 2015 року ВРУ прийняла постанову № 253-VII «Про схвалення звернень від імені України до Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй та Ради Європейського Союзу стосовно розгортання на території України міжнародної операції з підтримання миру і безпеки», у якому «для відновлення нормальної життєдіяльності в населених пунктах у Донецькій та Луганській областях, деескалації ситуації в окремих районах Донецької та Луганської областей» парламент звертається про розгортання на території України міжнародної операції з підтримання миру і безпеки.
Українська дипломатія витратила кілька років для доведення міжнародній спільноті необхідності миротворчої місії. Як результат 4 роки тому 16-18 лютого 2018 року на Мюнхенській конференції з безпеки була представлена доповідь ООН щодо врегулювання конфлікту на Донбасі, підготовлена експертом ООН при Колумбійському університеті в Нью-Йорку Річардом Гоуаном за дорученням колишнього генерального секретаря НАТО Андерса Фог Расмуссена. У доповіді 17 лютого 2018 року йшлося про те, що ООН слід розглянути питання про сили кількістю близько 20 тисяч військовослужбовців з країн, що не входять в НАТО, і чотирьох тисяч поліцейських, щоб допомогти врегулювати конфлікт на Сході України.
До слова, тоді ця ідея викликала жваву підтримку навіть у країн, які сьогодні займають шкідливу позицію для України. Так, міністр закордонних справ Німеччини Зігмар Габріель тоді висловився за підтримку “сильної збройної” миротворчої місії ООН на всій “окупованій території” Донбасу.
Але після приходу до влади Зеленського тема миротворчої місії була повністю знята з порядку денного. Зеленський вирішив «заглядати в очі Путіну», вести прямі переговори з Росією і відводити війська.
Так, 26 червня 2019 року українські військові провели відведення військ в районі Станиці Луганської. 1 листопада 2019 року Штаб ООС повідомив про завершення у Золотому Луганської області розведення сил і засобів, яке тривало три доби.
11 листопада 2019 року було завершено одностороннє відведення українських військ з позицій біля Петрівського та Богданівки у Донецькій області.
10 грудня 2019 року В.Зеленський у Парижі підписав Загальні узгоджені висновки Паризького саміту в Нормандському форматі 9 грудня 2019 року. У цьому документі було зазначено, що сторони «підтримають домовленість у рамках Тристоронньої контактної групи щодо трьох додаткових ділянок розведення з метою розведення сил і засобів до кінця березня 2020 року».
Через більше, ніж два роки з часу завершення «розведення» військ біля Золотого, Богданівки і Петрівського, ми побачили, що це не дало жодного ефекту, це було повністю провальне рішення.
«Розведення» військ подавалося командою Зеленського як великий прорив у врегулюванні конфлікту на Донбасі, як замінник концепції П. Порошенка з введення миротворчих військ на Донбас. Вже 11 квітня 2020 року Зеленський звітував, що «Радий, що розведення сил допомогло зменшити обстріли. Ми бачимо результат. Військові бачать результат. Ми працюємо над тим, щоб узгодити нові ділянки і щоб на землі Донбасу запанував мир».
Сьогодні, через два роки після цієї «миротворчої ініціативи», ми бачимо, що «розведення» військ у 2019 році не мало жодних особливих наслідків. Це не припинило обстріли українських позицій, за час Зеленського загинуло більше 200 українських військових.
Від розведення військ політика Зеленського еволюціонувала до прямих переговорів з сепаратистами. У березні 2020 року Україна пішла на створення Консультативної ради у складі політичної підгрупи Тристоронньої контактної групи (ТКГ), яка стала майданчиком прямих переговорів України з сепаратистами ОРДЛО. Прямі переговори України з ОРДЛО привели до фактичного усунення міжнародних посередників від процесу врегулювання ситуації і відновлення юрисдикції України на всій території Донецької і Луганської областей.
Сьогодні ми переживаємо другу з березня минулого року концентрацію російських військ біля українського кордону, над Україною висить реальна загроза російського вторгнення. Якби у 2019 році не було відкинуто тему міжнародної миротворчої місії некомпетентним керівництвом України, історія була б не такою драматичною.