Поточна аналітика

Сім років Мінських домовленостей: виграла Україна

Мінські домовленості вересня 2014 і 12 лютого 2015 року можуть вважатися одним з найбільш вдалих кроків української дипломатії в умовах загрози повномасштабного російського наступу.

Мінські домовленості укладалися як короткостроковий документ, мета якого – виключно тактичне значення. Мінські домовленості зупинили м’ясорубку і масштабне просування російських військ в Україні.

Після того, як Україна зміцніла у військовому і економічному плані, а невиконання Росією Мінських домовленостей зробило постійним продовження санкцій щодо неї, українська влада отримала підстави і можливості для дипломатичного контрнаступу.

Мінські домовленості дали час Україні сформувати антиросійську міжнародну коаліцію і створити одну з найсильніших європейських армій.

  • Штатна чисельність ЗСУ на 1 січня 2014 року складала 165500 осіб. З них 120900 військові, решта – цивільні. А бойоготових, за доповідями керівництва Міноборони – не більше 5-6 тисяч. Штатна чисельність ЗСУ у 2018 – 250000 осіб. З них 204000 військові та 46000 – цивільні. При цьому оглядачі вносять ЗСУ до десятки найкращих армій Європи.
  • Із 2014-го до 2018 рік у Сухопутних військах було додатково сформовано та розгорнуто 6 механізованих та мотопіхотних бригад, 1 гірсько-штурмову бригаду, 2 арт бригади, 2 зенітно-ракетні полки. З 2014 року кількість бойових частин Збройних сил зросла з 99 до 143 на кінець 2018 року.
  • Станом на березень 2019 року укомплектованість ЗС України основними зразками озброєння і воєнної техніки склала 85%, а Об’єднаних сил — 99%.
  • Тільки у 2018 р. авіаремонтні заводи Укроборонпрому оновили і модернізували близько 50 літаків і гелікоптерів, «Укроборонпром» передав у війська близько 2500 одиниць високоточної зброї – протитанкового озброєння – «Стугна», «Корсар», «Бар’єр», а також ракети виробництва КБ «Луч». З 2015 року ЗСУ отримали понад 300 розвідувальних БПЛА “Лелека-100”.
  • Якщо у бюджеті 2013 року на армію виділяли майже 19 мільярдів гривень, що за тодішнім курсом становило 2,4 мільярда доларів, то в 2019 році військовий бюджет склав понад 100 мільярдів гривень (3,7 мільярда доларів). У 2019 році загальний бюджет безпеки та оборони, куди зараховують усі силові відомства, склав аж 210 мільярдів гривень – понад 5% ВВП країни.
  • У 2014 року, під час зняття зі зберігання озброєння та військової техніки виявилось, що звітні показники рівня справності (88%) наявного тоді озброєння і воєнної техніки були значно завищені. Фактичний рівень справності озброєння і воєнної техніки виявився на 40-45% нижчим. До 50% зразків потребували додаткового технічного обслуговування та поточного ремонту через фізичне старіння. До того ж за період АТО з 2014 по першу половину 2016 року бойові пошкодження отримали 2 576 одиниць бронетанкового озброєння та техніки. З них 391 одиниця не підлягала відновленню та була втрачена.

Власне, саме з Мінськими домовленостями ми дочекалися до безпрецедентних поставок міжнародної допомоги в летальній зброї.

Мінські домовленості були підписані для зупинки агресора. Але і від виконання Мінських домовленостей Україна жодним чином би не постраждала, адже в основі управління «районами ОРДЛО» – система місцевого самоврядування. Тобто, максимальний рівень «суб’єктності» ОРДЛО – районні ради і територіальні громади. Жодних «ЛНР» і «ДНР» Мінські домовленості не передбачали. Але, очевидно, будь-які «політичні» пункти Мінських домовленостей мали б сенс тільки після деокупації (виведення російських військ і роззброєння найманців). Не можна провести вибори там, де ситуацію контролюють гібридні окупаційні війська Росії.

Тому Україна на цьому наголошувала: Мінські домовленості можуть бути реалізовані тільки у випадку виведення іноземних військ з території Донбасу і введення міжнародних миротворчих сил. Доки це не буде зроблено, про жодні суттєві зміни в ОРДЛО не могло бути й мови.

При Зеленському Україна пішла на безпрецедентні поступки і розпочався процес фактичного перегляду Мінських домовленостей у бік форсування політичної частини:

1) Україна відмовилася від ідеї введення миротворчої місії на Донбас, ідеї, над якою активно працювала дипломатія Порошенка кілька років;

2) Україна пішла на, фактично, одностороннє припинення вогню. Ганебним наказом Міноборони від 16.09.2020 р. № 330 були фактично запроваджені штрафи (позбавлення премій) за ведення вогню у відповідь на порушення режиму тиші з боку російських найманців;

3) Україна пішла на ведення в режимі ТКГ прямих переговорів з проросійськими терористами і письмово погодилася на імплементацію формули Штайнмайєра. При тому в ТКГ з українського боку були включені такі фігури як Л.Кравчук і В.Фокін, які артикулювали відверто проросійські посили.

Саме з ініціативи Л.Кравчука були спроби педалювати тему місцевих виборів в ОРДЛО 25 жовтня 2020 року, пізніше ця ідея була модернізована у проект депутата від СН Качури – проект Постанови про внесення змін до Постанови Верховної Ради України «Про призначення чергових місцевих виборів у 2020 році щодо можливості забезпечення представництва спільних інтересів територіальних громад сіл, селищ і міст Донецької та Луганської областей» №3943.

  • Згідно з цим проектом, встановлюються нові умови проведення виборів в ОРДЛО (замість чинної вимоги «припинення тимчасової окупації та збройної агресії Російської Федерації проти України, а саме: виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України; відновлення повного контролю України за державним кордоном України…») пропонувалося норму про деокупацію зняти, а замінити на абсолютно розмите формулювання: «повноцінне завершення на відповідних територіях процедур з роззброєння, демілітаризації та реінтеграції відповідно до стандартів Організації Об’єднаних Націй та Організації з безпеки і співробітництва в Європі».
  • Проект виборів в ОРДЛО від команди Зеленського був формою легітимізації терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» і тільки жорстка реакція громадськості цьому завадила.

Тому Зеленському варто припинити читати Мінські домовленості за російським шаблоном і зайнятися тим, що робив Порошенко: спільно з партнерами притягав Росію до відповідальності за невиконання Мінських домовленостей, а не обговорювати, що має додатково зробити Україна.