
З 27 червня НКРЕ затвердила нові граничні ціни (прайс-кепи) на електроенергію. На ринках на добу вперед та внутрішньодобовий тариф відтепер становитиме: з 23:00 до 7:00 – 3 грн (раніше 2 грн) за кіловат-годину; з 7:00 до 18:00 – 5,6 грн (раніше 4 грн) за кіловат-годину, а з 19:00 до 23:00 – 7,2 грн за кіловат-годину.
На балансувальному ринку (куди потрапляють непродані на інших ринках обсяги) обмеження такі максимальний прайскеп – 125% від тарифу для ринку на добу вперед. Тобто, якщо тариф у години пікового навантаження з 19:00 до 23:00 на балансуючому ринку може сягати відтепер до 9 грн за кіловат.
Найбільші постачальники уже скористалися ситуацією та різко підвищили ціну на свій стрвм у липні. Наприклад якщо у червні «Енергоатом» продавав по 2,8-2,9 грн, то на липень виставив по 3,800 грн за кіловат-годину.
З урахуванням тарифу на розподіл бізнес тепер змушений буде сплачувати до 7-8 грн за кіловат і більше, що стане шоком для багатьох виробників, які мають значну вагу витрат на електроенергію у собівартості продукції.
Продукти, виробництво яких вимагає порівняно багато електроенергії, можуть подорожчати до 15-20%. Це не лише викличе збільшення інфляції, зниження рівня життя мільйонів українців.
В умовах обмеженої купівельної спроможності громадян це також спровокує зменшення обсягів продажу та виробництва відповідної продукції, зменшення її конкурентоздатності порівняно із іноземними конкурентами. І як наслідок – згортання виробництва, зменшення зайнятості, втрату відрахувань до бюджету і збільшення соціальних витрат для держави.
Особливо болісно такі рішення в енергетиці у підсумку ударять по малому та середньому бізнесу, який і так перебуває в складній ситуації.
Відтак ставка на вирішення усіх проблем енергетики за рахунок бізнесу матиме надто високу ціну для економіки та бюджету загалом.
Проблеми, що накопичилися в галузі та поглибилися внаслідок російських ударів по інфраструктурі мають вирішуватися не шляхом їх механічного перекладання на бізнес. А у першу чергу через мінімізацію втрат на держзакупівлях, які часто супроводжують кратним завищенням витрат. І водночас цільового бюджетного фінансування для ліквідації наслідків російських атак. Із максимальним залученням для цієї мети коштів міжнародних донорів.