Мобілізовані українці, які безпосередньо беруть участь у бойових діях, сьогодні отримують страховий стаж для звичайної пенсії фактично за загальним правилом — місяць за місяць. Це не відображає ані ризику служби, ані поранень, полону та років, проведених у бойових умовах.
Активісти пропонують диференційовано враховувати бойовий досвід, зокрема зараховувати місяць безпосередньої участі у бойових діях за три місяці страхового стажу.
Натомість Мінсоцполітики посилається на різницю між пенсійними системами та обіцяє майбутню «комплексну реформу» і додаткові виплати за бойовий досвід.
Проблема ж в тому, що людям, які воюють зараз, потрібні чіткі й справедливі правила зараз, а не чергова обіцянка на майбутнє.
Ситуація, коли місяць цивільної роботи і місяць безпосередньої участі у бойових діях однаково зараховуються до страхового стажу мобілізованого, потребує перегляду.
Людина, яку держава мобілізувала і яка замість своєї професії роками захищає країну, не повинна після демобілізації з’ясовувати, що цей період для її майбутньої пенсії оцінений так, ніби нічого надзвичайного не відбувалося. Особливо гостро це стосується поранених, людей, які пережили полон, та ветеранів, стан здоров’я яких уже може не дозволити повернутися до попередньої роботи й накопичити необхідний страховий стаж.
Після років повномасштабної війни президент, уряд і «слуги» мали б уже забезпечити цілісну систему соціальних гарантій для мобілізованих. Натомість громадськість змушена сама формулювати проблему, пропонувати законодавчий механізм і добиватися від державних органів змістовної відповіді. Відсилати людей до старих листів і пояснювати їм різницю між двома законами — це бюрократична відповідь, але не державне вирішення проблеми.
Аргумент Мінсоцполітики про різну правову природу пенсії за вислугу років і страхової пенсії не відповідає на головне питання: яким чином держава справедливо врахує роки бойової служби мобілізованої людини?
Якщо чинне законодавство цього належним чином не забезпечує, завдання уряду і парламенту — змінити законодавство. Саме для цього існують Кабмін і парламентська більшість, а не для того, щоб пояснювати громадянам, чому старі норми не дозволяють вирішити нову проблему.
Потрібна не імітація чергової пенсійної реформи, а прозора модель врахування бойової служби. Влада має невідкладно провести фінансові розрахунки та винести на розгляд парламенту механізм підвищеного зарахування страхового стажу залежно від характеру служби: окремо для безпосередньої участі у бойових діях, служби в районах бойових дій та перебування в полоні.
Cоціальні гарантії захисників повинні бути передбачуваними ще під час служби, а не визначатися постфактум. Необхідні єдиний облік підтвердженого бойового досвіду, автоматичний обмін даними між військовими органами та Пенсійним фондом і такі правила, за яких ветеранові не доведеться роками доводити державі очевидні факти своєї служби. Окремо необхідно захистити права тих, хто через поранення або погіршення здоров’я вже не зможе компенсувати втрачений цивільний страховий стаж.