Відповідно до опублікованих нових даних соціологічних досліджень, помітною є тенденція до поступового зниження частки українців, які категорично відкидають можливість відмови від вступу до НАТО. Цього року такий варіант вважають абсолютно неприйнятним 41,1% респондентів, тоді як рік тому цей показник становив 48,7%, а два роки тому – 56,9%.
Про це свідчать результати опитування, проведеного Info Sapiens на замовлення Центру «Нова Європа».
Окрім того, 31,1% українців вважають, що найкращою «гарантією безпеки» є розробка Україною власної ядерної зброї. Ще 7,8% респондентів вважають оптимальним варіантом надання іншою країною гарантій ядерного захисту.
Якщо не заглиблюватися у мотивацію респондентів, то можна зробити поверховий висновок, що спостерігається падіння довіри до того, що вступ України до НАТО стане найкращою безпековою гарантією: зараз таку оцінку озвучило 19,4% українців, тоді як рік тому – 29,3%.
Однак 90% українців хочуть бачити Україну в складі ЄС, а 84% хочуть бачити Україну в складі НАТО. Такі дані Київського інституту соціології дозволяють говорити про абсолютну прихильність українців до європейської і євроатлантичної інтеграції.
- Інша річ, що менше українців готові продемонструвати проактивну позицію. Так, у разі проведення референдуму щодо вступу до ЄС 68% серед усіх українців готові прийти на виборчі дільниці і віддати голос «за». У разі проведення референдуму щодо НАТО – також 68%. Проголосували би проти – відповідно, 9% і 10% (див. Додаток). (Часто дані щодо гіпотетичних референдумів стають предметом маніпуляцій, оскільки у перерахунку до тих, хто піде на референдум, 88% підтримують вступ до ЄС, а 87% підтримують вступ до НАТО. Утім, коли ці дані наводяться без % серед усіх респондентів, то складається хибне враження мало не тотальної підтримки.) Таким чином, ми бачимо, що у випадку ЄС є орієнтовно 22%, а у випадку НАТО – 16% тих, хто загалом бачить Україну в цих союзах, але з певних причин не хочуть активно маніфестувати цю позицію на референдумі.
Таким чином, наведені результати опитувань окреслюють кілька суспільних тенденцій, які вже впливають на стратегічний курс держави та створюють потенційні політичні ризики.
Поступове охолодження ставлення частини українців до не є наслідком зміни геополітичних орієнтирів суспільства.
Навпаки, абсолютна більшість громадян і далі підтримує вступ до ЄС і НАТО як стратегічний вибір держави. Однак у свідомості значної частини суспільства дедалі глибше вкорінюється відчуття невизначеності, розчарування та недовіри — і причина цього полягає передусім у внутрішній політичній ситуації.
За останні роки влада Зеленського продукувала чимало суперечливих меседжів, вдавалася до «персональної дипломатії» людей без мандата і фахової освіти, а публікації у провідних виданнях показують втому західних партнерів від непрозорих рішень Банкової.
Показник у 31,1% тих, хто вважає ядерну зброю найкращою гарантією безпеки, – це свідчення загального розчарування українців у здатності влади вибудовувати стабільні міжнародні союзи і гарантувати країні довгострокову безпеку.
Окрім того, це прихильність українців до «простих рішень». І саме таке рішення вбачається у володінні Україною ядерною зброєю чи обранні на посаду президента коміка.
Ще небезпечнішим є падіння довіри до НАТО як гаранта безпеки: лише 19,4% назвали вступ до Альянсу найкращим варіантом, тоді як рік тому таких було майже 30%. За умов повномасштабної війни цей показник є дзеркалом того, наскільки влада не змогла зберегти суспільну впевненість у правильності та досяжності зовнішньополітичного курсу.
Довіра руйнується швидше, ніж підтримка — і це робить стратегічний курс вразливим перед інформаційними атаками, внутрішніми кризами та політичними маніпуляціями Банкової. Зменшення категоричних прихильників НАТО і зростання числа тих, хто вагається, відкриває простір для влади, яка може торгувати «червоними лініями», просувати ідею «безпекових договорів» чи виправдовувати поступки в переговорах, прикриваючись «волею народу».
Для демократичної опозиції ці дані є сигналом, який не можна ігнорувати. Україна потребує відновлення довіри до стратегічних партнерів і чесної, прозорої державної дипломатії, побудованої на інституційності, а не на особистих неформальних контактах.
Необхідно повернутися до професійного зовнішньополітичного курсу, який відповідає європейським стандартам, забезпечити реальну взаємодію парламенту з урядом і дипломатичними службами, а також посилити парламентську дипломатію. Україна має демонструвати партнерам передбачуваність і компетентність, а не плутанину, політичні скандали і персональні авантюри.
Саме політична воля на членство в НАТО, як це передбачено в Конституції, є чинником відновлення довіри до Альянсу як гаранта безпеки.