Поточна аналітика

Харківські угоди 2010 року були спровоковані злочинною угодою Тимошенко-Путіна про закупівлю Нафтогазом у Газпрому газу по 450 дол. за 1000 куб.м. за принципом «бери або плати» і неможливістю забезпечити виведення російського флоту з Севастополя

Проблема Угоди між Російською Федерацією і Україною з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 21 квітня 2010 року («Харківські угоди») – це проблема, насамперед, газової угоди, укладеної Нафтогаз Україна з Газпромом за наполяганням Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко.

У Контракті купівлі-продажу закладена формула розрахунку ціни газу для України з базовою ціною 450 доларів США за 1000 кубометрів; Україна протягом 10 років зобов’язувалася щорічно закуповувати приблизно 40 мільярдів кубічних метрів газу. І якщо раптом Україна не закуповує відповідний обсяг газу, то все одно має платити за цей обсяг і до того ж ще й виплачувати штрафні санкції – 150% вартості газу за недобір влітку і до 300% за недобір газу взимку.

Над Договором, до речі, працював і Андрій Портнов, який тоді був у орбіті Тимошенко. Він же стояв за схемою відбору газу у РосУкрЕнерго, який Фірташ відсудив у України в 2010 році, коли Портнов працював уже на Януковича.

Слід також інакше подивитися на роль Тимошенко у питаннях виведення ЧФ РФ у 2008 р.

16 травня 2008 р. Віктор Ющенко зібрав РНБО, за підсумками засідання якого Кабмін зобов’язали протягом 2-х місяців (до 20 липня) розробити законопроект про припинення дії угоди з РФ про перебування її флоту в Криму.

25 червня 2008 року Кабмін ухвалив дві постанови – про порядок узгодження з владою України пересувань Чорноморського флоту поза місцями їх дислокації та про порядок перетину державного кордону України військовослужбовцями, суднами та літаками російського ЧФ.

Але Тимошенко їх не підписувала, через що виник конфлікт між урядом та Секретаріатом президента Ющенка. А 28 червня прем’єрка зустрічалася у Москві з Путіним, після чого Кабмін не поспішав оприлюднювати ці постанови, внаслідок чого вони тривалий час не набували чинності.

А законопроект про припинення дії угоди з РФ про перебування її флоту в Криму так і не був розроблений Тимошенко.

Саме це стало основною причиною укладення Харківських угод. Відповідно до Угоди між Російською Федерацією і Україною з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 21 квітня 2010 року, термін перебування Чорноморського флоту РФ продовжено на 25 років, до 28 травня 2042 року з наступним автоматичним подовженням на наступні п’ятирічні періоди, якщо жодна зі сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії Угоди не пізніше, ніж за один рік до завершення терміну дії.

Україна в результаті Харківських угод отримувала щорічні платежі у 100 мільйонів доларів США на рік, починаючи з 2017 року, а головне – значне коригування (зниження) ціни газу, який Газпром продавав Україні – з дати набрання чинності Угоди в розмірі до 100 доларів США від встановленої чинним контрактом між НАК «Нафтогаз» України і ВАТ «Газпром», на кожну тисячу кубометрів газу, що постачається в Україну. При ціні 333 долари США і вище за тисячу кубометрів газу зниження складе 100 доларів США, при ціні нижче 333 долари США зниження складе 30% від такої ціни.

Варто відзначити, що при голосуванні за Харківські угоди депутати, які сьогодні належать до «ЄС», було виразними противниками цих угод. Депутат Парубій був одним з керівників зриву ратифікації Харківських угод в парламерті. Не голосували за Харківські угоди І.Геращенко, В.Арьєв, М.Джемілєв, поза парламентом серед активістів, які організовували акції протесту проти угод, був В.Вятрович.

І навпаки, ті, хто підтримують сьогодні Зеленського, були серед прихильників угод. Зокрема, лідер пропрезидентської групи «За майбутнє» І.Палиця голосував «за» Харківські угоди, активний прихильник Зеленського Д.Жванія тощо.

Позиція П.Порошенка щодо Харківських угод була позицією дипломата, який за місяць до підписання Харківської угоди покинув пост міністра закордонних справ. Порошенко був противником угоди на 25 років.

У червні 2010 року тодішній екс-міністр закордонних справ України Петро Порошенко заявив: “Я не в захваті від того, що подовжили термін перебування Чорноморського флоту на такий період (до 2042 року). Безумовно, я розумів, що в 2017 році Росії не вивести флот, і це розуміли, всі без винятку…Припустимим вважався сценарій…продовження на 5 років і проведення переговорів про узгоджений графік виведення сил Чорноморського флоту”. Але основний козир Росії на переговорах було часткове вирішення газового питання: «Україна не здатна була оплачувати ці суми. І Росії, і Україні потрібно було знайти взаємоприйнятний варіант, щоб врегулювати формулу міжнародних розрахунків» сказав тоді Порошенко.

У 2011 році він повторив цю тезу: «Я не можу сказати, що я щасливий через те, що перебування флоту буде настільки тривалим. Я впевнений, що можливі були й інші домовленості, інші терміни. Але продовження терміну було необоротно».

Як показали події 2014 року, жодні угоди не здатні були зупинити агресію Росії, бо в України, насправді, не було дієвої армії: Угода 2010 року по Чорноморському флоту жодним чином не вплинула на окупацію українських територій і Україна одним чином не могла цьому перешкодити. Так само не могла б перешкодити Україна перебуванню ЧФ в Севастополі після закінчення терміну перебування ЧФ на Кримському півострові у 2017 році.

Тільки з 2014 року Україна під керівництвом Порошенка довела, що здатна чинити військовий опір Росії, а через міжнародні суди Україна добилася не лише скасування злочинної угоди Тимошенко-Путіна, а й мільярдних доплат Росії за транзит газу українською територією.

Для України важливо те, що:

Порошенко зупинив просування російських військ та звільнив 2/3 окупованої території.

Порошенко підписав Угоду про Асоціацію з ЄС, а за його президентства Україна виконала вимоги для отримання безвізового режиму й він почав діяти.

За його ініціативи Україна припинила дію Угоди про дружбу та співробітництво з Росією.

Він також ініціював і домігся закріплення в Конституції України курсу на вступ до НАТО та ЄС.

Петро Порошенко підтримував створення в Україні незалежної від Москви помісної православної церкви та отримання від Вселенського Патріарха Томосу про автокефалію.