Поточна аналітика

Відсутність у керівництва держави стратегії щодо розвитку ВМС України несе загрози національній безпеці

16 січня 2021 року набирають чинності положення статті 30 та 57 Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» щодо мови обслуговування споживачів.

Згідно зі ст.30, згаданого закону мовою обслуговування споживачів є державна мова. Разом з тим, ця норма нікого не дискримінує – на прохання клієнта його персональне обслуговування може здійснюватися також іншою мовою, прийнятною для сторін. Насправді, нічого принципово у практиці обслуговування не змінюється, йдеться до приведення української мови до статусу державної, до мови міжнаціонального спілкування. Це черговий крок до усунення наслідків русифікаційної політики у період СРСР.

Варто відзначити, що Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» – це не сніг на голову. Цей закон набрав чинності з 16 липня 2019 року, але впроваджується поетапно, щоб і люди, і суспільні інститути, і комерційні організації могли підготуватися до цих нововведень. Так, на підготовку до впровадження української як мови обслуговування споживачів було виділено півтора року. Магазини, ресторани за цей час мали можливість внести знання української мови в перелік вимог при прийнятті на роботу, могли організувати курси для своїх співробітників; тим більше, що лексичний набір для обслуговування клієнтів є достатньо простий, а в усіх школах викладається українська мова.

Очевидно, подібні законодавчі норми були необхідні, оскільки відсутність належного правового регулювання державного статусу мови, визначеного у ст.10 Конституції України, приводили до багатьох конфліктних ситуацій. Досить згадати судову війну між споживачами і мережею магазинів «Розетка» за надання інформації державною мовою, чи небажання кафе чи ресторанів виконувати конституційну норму про державність української мови. 

Результати моніторингу волонтерів «Простору свободи» та ініціативи «Навчай українською» у жовтня 2020 року свідчать, що кафе і ресторани у 26 містах (усі обласні центри, крім окупованих, а також Кривий Ріг, Маріуполь, Краматорськ та Сєвєродонецьк) загалом підготувались до впровадження новел мовного закону. Частка закладів, у яких є меню українською мовою за рік стрімко зросла з 75 до 88%. Зросла (до 58%) і частка персоналу, який обслуговує україномовних клієнтів українською мовою.

Загалом, як свідчить моніторинг волонтерів, 73% українців вважають українську мову рідною. 53% громадян України спілкуються вдома переважно українською, 29% — російською. 2/3 українських громадян (66%) вважають, що держава має сприяти подальшому втіленню закону про мову в усіх сферах, не поділяють цієї думки лише 20%.

Характерно, що за результатами всеукраїнського опитування громадської думки, проведеного на замовлення ГО «Детектор медіа» фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» спільно із соціологічною службою Центру Разумкова у вересні 2020 року, 22% мешканців України вважають, що на Донбасі громадянська війна і ніякої агресії Росії немає.

Страхи, поширювані  російською пропагандою, насправді, не мають під собою жодної основи. Досить зайти в магазин чи кафе в Ужгороді, щоб зрозуміти, як працює стаття 30 мовного закону: коли клієнт розмовляє українською – з ним будуть розмовляти українською, якщо угорською – то угорською, якщо російською – то російською. І жодного насильства, диктату чи ненависті на ґрунті національності чи мови.

Не існує особливих перешкод для впровадження подібних норм. Комерція завжди була і є дуже гнучкою у мовному питанні, бо у наданні послуг головне – вигода, прибуток.

Закон встановлює відповідальність за порушення вимог мови спілкування з споживачами лише у випадках грубого нехтування державною мовою. Якщо зафіксоване порушення мовного режиму в обслуговуванні споживачів, то складається відповідний акт. Складення акту не означає штрафу. Зі складенням акту комерційному суб’єкту оголошується попередження та вимогу усунути порушення протягом 30 днів від дати складення акта. І лише після того, якщо адміністрація магазину, кафе чи ресторану не відреагує на таке попередження, може бути накладено штраф в розмірі 300-400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (н.м.д.г. = 16 грн.). Штрафи зараховуються до Державного бюджету.

2. Відсутність у керівництва держави стратегії щодо розвитку ВМС України несе загрози національній безпеці

Поки країна обговорює непомірні тарифи, зниження життєвого рівня та провал вакцинації, бездіяльність та клінічна непослідовність Зеленського створює загрози і для безпеки громадян.

За часів Ющенка на замовлення Міністерства оборони Миколаївське ДП «Дослідно-проєктний центр кораблебудування» (ДПЦК) розробило український проєкт перспективного багатоцільового бойового корабля класу корвет (58250). На 60-70% корвет мав бути оснащений обладнанням, виготовленим в Україні. Загалом у проєкті 58250 брало участь понад 200 підприємств, в т.ч. з-за кордону.

У 2011 році на стапелі ДАХК «Чорноморський суднобудівний завод» у Миколаєві заклали головний корвет під назвою «Володимир Великий», але у 2014 році через російську збройну агресію фінансування програми було призупинене. У 2016 р. вартість завершення проєкту оцінювалася близько 5 мільярдів гривень. При цьому на проєктування корвету, розробку документації та на заходи з виготовлення корпусу та авансування робіт, на той момент вже було витрачено близько 760 млн. грн. ($95 млн. при курсі 8 грн. за 1 долар).

Послуговуючись принципом «аби не так, як було за Порошенка», у липні, вересні та листопаді 2019 р. Зеленський громогласно запевняв, що Україна не лише добудує «Володимира Великого», але й загалом збудує 4 корвети до 2028 р. на ДП «Миколаївський суднобудівний завод». У ЗМІ розказували, що Зеленский взяв питання на особистий контроль і за його дорученням буде відновлена Державна цільова програма будівництва кораблів класу корвет.

Але виконання цієї обіцянки, як і більшості інших обіцянок Зеленського, зависло на тривалий час у повітрі. Тобто жодних рішень не приймалося, гроші на продовження робіт не виділялися. Лише Д. Арахамія перед місцевими виборами 2020 р. озвучив у Миколаєві хоч якусь виразну позицію: корвет не добудовувати, всі гроші й ресурси спрямувати на закупівлю готових кораблів і ремонт тих, які вже є. Однак це позиція Арахамії, а не Верховного Головнокомандувача ЗСУ. І відсутність просування у добудові корвету свідчить, що доручення Зеленського або не виконується, або ж його просто неможливо виконати.

А через рік – у середині листопада 2020 р. стало відомо, що Міноборони України схиляється до закупівлі корвету класу MILGEM Ada турецького виробництва. Вони не кращі від українського проекту, і точно не будуть дешевшими. Так, будівництво чотирьох таких же турецьких корветів Пакистану обійдеться у $1,5 млрд. У Туреччини також немає наразі розробок рівня українського «Нептуна» КБ «Луч». Про хоча б часткове об’єднання проектів українського та турецького корветів взагалі не йдеться.

Вже 14 грудня Україна підписала угоду з турецькими компаніями про передачу технологій та виробництво корветів. Повідомляється, що перший корвет зроблять у Туреччини, а три наступних – на українських підприємствах, зокрема на миколаївському заводі «Океан», йдеться у повідомленні пресслужби заводу.

Таким чином, майже $100 млн., які вже витрачені на корветний проєкт, через непослідовність нинішнього керівництва держави будуть викинуті на вітер. Адже вже закуплена частина імпортного обладнання і механізмів, завезена в Україну стернова машина, заспокоювачі хитавиці, дизель-генератори, шпилі, насоси, водонепроникні двері, кришки, горловини, великогабаритну арматуру тощо). Попри припинення збирання корпусу корабля, основні елементи радіотехнічного озброєння (згідно з ідеями технічного завдання корвета) продовжували створювати і до 2020 р. вже виготовили і відвантажили на склади ВМС.

У будь-якому разі – розвиток ЗСУ та ВМС України потребує зваженої і продуманої стратегії. Непослідовність і спонтанність у питанні безпеки і оборони викликає питання щодо адекватності чинного президента, а також щодо того чиї інтереси реалізовує він та його оточення.