Аналіз дій чинної влади дає всі підстави говорити про те, що магістральним напрямком гуманітарної політики «команди Зеленського» є розмивання національної ідентичності, основні тези якого були викладені В.Зеленським у в інтерв’ю для газети TheTimesofIsrael та його новорічному привітанні.
Кістяк нової влади становлять люди, які не мають жодного державницького підходу, є продуктом російської культури та тісно переплетені бізнес-інтересами з російським газовим та шоу-бізнесом. Вони мають викривлені уявлення про національну ідентичність та не усвідомлюють її важливість для розвитку й збереження держави. Тому не можуть не викликати занепокоєння явні ознаки чи наміри капітуляції влади саме в тих сферах, які є одним з фронтів у гібридному протистоянні з Росією, – культура, релігія, державність та національні інтереси.
Відкидаючи українську культурну ідентичність, яка тримає українське суспільство разом, її критики натомість нічого не пропонують окрім нафталінового «совка» чи неоімперської ідентичності, що вже показала свою нежиттєздатність.
Україна – єдина країна світу, яка є рідним домом української мови. Через тривалий колоніальний статус України, у багатьох регіонах українська перетворилася на мову етнічної меншини або мову «зменшеної культурної вартості». Тому вона потребує особливої уваги і захисту.
Формування європейської ідентичності в Україні неможливе без знання й осмислення власної культурної спадщини, філософської та політичної думки, які є частиною європейського історичного та культурного процесу. Відродження української мови та культури у 2014-2019 рр. – це прагматична політика, спрямована на збереження своєї унікальності в сім’ї народів Європи і світу. Як країна і нація, ми цікаві світу своєю окремішністю та тисячолітньою особливою культурою. На основі унікальної культури складається позитивний образ країни – одна зі складових інвестиційної та туристичної привабливості.
І, водночас, мовна та культурна ідентичність – складова національної безпеки. В основі протистояння з Росією лежить змагання ідентичностей – української/сучасної/європейської та «русскомірної»/архаїчної/імперської.
Сьогодні Росія веде культурну війну щодо України, метою якої є руйнування національно-культурної ідентичності українців, своєрідне «перекодування» їх, нав’язування цінностей та світогляду, не властивих Україні.
Наше завдання зупинити ці процеси.
Зброєю у гібридній війні з Росією є мовний і культурний патріотизм українців.
- Принцип «свій до свого по своє» має стати провідним для свідомих українців в усіх сферах життя – від економіки до духовної сфери.
- Маємо знизити рівень толерантності до порушення мовних, освітніх та культурних прав українців.
- Жорстко протистояти будь-яким спробам звуження сфер вживання української мови, перетворення її на другорядну у сфері політики, телерадіомовлення, кіно тощо.
- Українські актори, режисери, оператори, сценаристи, мережі кінотеатрів, медійники, піарники, письменники, просто адекватні громадяни мають припинити співпрацю з будь-якими провідниками ідей «руского міра» в Україні.
Україна має відновити нову культурну політику, яка спирається на такі засади:
- Подолання постколоніального характеру, позірної вторинності української культури. Українська модерна культура має формуватися головним чином через творення свого, національного продукту, а не через лише заперечення російського/імперського, та має освоїти всю лінійку культурної продукції – кіно, театр, гуманітарна наука, філософія і т. ін., які можуть бути адаптовані до інших мов та культурних контекстів.
- Інтеграція української культури у світовий культурний простір, посідання свого гідного місця і побудова складних багаторівневих конкурентних відносин з багатьма потужними європейськими культурами, які мають багатовіковий досвід розвитку. Тут серед першочергових завдань – повернення до безумовного виконання зобов’язань України, передбачених Главою 24 розділу V «Економічне та галузеве співробітництво» Угоди про асоціацію у сфері культури.
- Модернізація, збільшення інноваційності і глобалізація української культури, яка не тотожна втраті національного коріння, вестернізації чи космополітизму – підтримка інновацій, нових знань, креативних індустрій, що відповідають викликам XXI століття, та недержавних/громадських культурних ініціатив, які займають чи не найбільшу частку культурного життя країни.
- Формування цілісного інформаційно-культурного простору. Визнання унікальності національної ідентичності, що спирається на українську (в широкому сенсі) культуру. На відміну від мов і культур інших народів, що живуть на території України, для української та кримськотатарської мови та культури немає іншого рідного дому, окрім України, де вони мали б всі можливості для вільного розвитку.
- Створення на основі культурних надбань багатонаціональної України моделі «м’якої сили», яка б виходила з наявних матеріальних, фінансових, організаційних та інтелектуальних ресурсів України: формування позитивного образу України; забезпечення популяризації української культури за кордоном шляхом розвитку спеціальної установи – Українського інституту.
- Модернізація інструментів підтримки культури. Перехід до грантової системи фінансування культури шляхом розвитку державно-приватного партнерства та розширення фінансових повноважень всіх закладів культури. Створення системи економічних стимулів для залучення позабюджетних, меценатських та інших благодійних коштів до фінансування культурно-мистецької діяльності.
- Розуміння значущості культурних та креативних індустрій (ККІ) на всіх рівнях влади. У постіндустріальних економіках культурні та креативні індустрії стають важливим сектором економіки, що забезпечує приріст ВВП. При цьому внесок культурного сектору у ВВП наразі є сильно недооціненим через те, що не враховуються продукти, послуги та робочі місця у закладах, на перший погляд, не пов’язаних із культурою (готельно-ресторанний бізнес, зелений туризм, гіди тощо), але розташованих в місцях культурної спадщини або поблизу них.
- В контексті децентралізації – підвищення якості і кількості культурних послуг в місцевих громадах. Має відбуватися модернізація національної культурної інфраструктури (будинки культури, народні доми, інші державні заклади культури ), осучаснення культурних закладів на місцях.
- Удосконалення політики у сфері захисту культурної спадщини. Розробка низки проектів Законів України, забезпечення їх реалізації та моніторингу виконання. Заохочення приватних інвестицій в об’єкти національної культурної спадщини, які мають потенціал стати потужними джерелами генерування доходів для місцевих громад.
Саме розвиток культури дозволяє побудувати свій, український світ, в якому Україна була б незалежною, самодостатньою, демократичною і сучасною. Від кучмівського політичного маніфесту української окремішності «Україна – не Росія» ми маємо перейти до демонстрації того, чого хотіли обидві демократичні революції в Україні, – «Україна – це Європа».
Кордун О. О., директор Європейського інституту,
науковий співробітник Інституту всесвітньої історії НАН України