Моніторинг у київських школах показав тривожну тенденцію – порушення мовного закону стають нормою.
Учні й вчителі все частіше використовують російську мову навіть під час уроків, і Київ за показниками відстає від решти країни.
Уповноважений із захисту державної мови визнає проблему, але дієвих рішень з боку влади немає. Поширення російської мови в освітньому середовищі – це не просто культурне питання, це питання національної безпеки.
Ситуація з дотриманням мовного закону в столичних школах – це ще один доказ глибокої управлінської кризи в гуманітарній політиці влади. Замість реальних дій, маємо лише констатацію фактів і загальні заклики.
У час війни не маємо права ігнорувати мовний фронт. Використання російської мови в шкільному середовищі в Києві – це не «дрібна побутова проблема», як дехто намагається подати. Це наслідок відсутності системної мовної політики та небажання влади взяти на себе відповідальність. Президент і його уряд не лише не захищають українську ідентичність, а й своїм мовчанням легітимізують вплив російського культурного простору.
Те, що діти у столиці частіше говорять російською, ніж їхні батьки, – тривожний сигнал. І реакція влади на це – повільна, запізніла, а часто – взагалі відсутня. За три роки повномасштабної війни влада не створила ефективної програми підтримки української мови в школах, не забезпечила інструментів контролю, не навчила керівників шкіл брати на себе відповідальність за виконання мовного закону.