Поточна аналітика

У реприватизації та націоналізації рф дійшла вже до макаронів

Найбільшого виробника макаронів рф компанію «Макфа» буде націоналізовано. Таке рішення лише після 1,5 місяців розгляду справи прийняв центральний районний суд м. Челябінська.

Наприкінці березня 2024 р. цей же суд наклав арешт на активи АТ «Макфа». Причому було заявлено, що загальна сума заарештованих активів складала… 100 трлн. рублів. Зважаючи на те, що доходи всього федерального бюджету рф на 2024 р. заплановано на рівні 35 трлн. рублів – тобто втричі менше – щодо заявленої оцінки заарештованих активів є суттєві сумніви. Тим більше, що станом на кінець 2023 р. за оцінкою Федресурсу, вартість чистих активів компанії оцінювалася лише в 11,34 млрд. рублів.

За версією генпрокуратури рф, згадані активи було націоналізовано, оскільки вони мають «корупційне походження». А власники компанії, займаючись бізнесом, довгий час паралельно займали державні посади – зокрема, губернатора Челябінської області, також обиралися мером Челябінська, депутатом держдуми, тощо.

Звичайно, в реаліях рф такі звинувачення виглядають просто смішно. Адже переважна частина великого бізнесу в рф має так чи інакше стійкий корупційний зв’язок із державою. Утім один із власників «Макфа» Вадім Бєлоусов у 2018 р. дійсно став знаковою фігурою – його було звинувачено в отриманні хабара на суму понад 3,2 млрд. рублів – що називалося найбільшим хабарем в історії рф.

Показово, що він також перебуває під санкціями Євросоюзу, США, Великої Британії. В рф він засуджений на 10 років, але де він знаходиться не відомо – оголошений в міжнародний розшук. Також показово, що офіційно найбільший хабарник рф був членом «Єдіной Россії», а пізніше «Справєдлівой Россіі».

Колишнім власникам не допомогло навіть те, що напередодні рішення «суду» вони обіцяли щороку надавати по 1 млрд. рублів на війну з Україною.

У березні 2024 р. Transparency International i «Новая Газета Европа» повідомили, що протягом двох років повномасштабної війни рф активізувала т.зв. «воєнну націоналізацію», в рамках якої було відібрано у власників понад 180 підприємств із загальними активами на 1,04 трлн. рублів – тобто близько 0,6% ВВП рф змінило власника. І ці показники продовжують зростати.

Якщо в 2020-2021 було загалом 6 справ і позовів про націоналізацію, то в 2022-2023 р. 40 справ. При цьому явна активізація цього процесу відбувалася в 2023 р. – 27 позовів.

За підрахунками Transparenсy International, найчастіше в рф намагалися націоналізувати підприємства ВПК і машинобудування (7 позовів), харчової і рибної промисловості (7 позовів), порти (6 позовів) і нерухомість (6 позовів).

Найбільш популярні офіційні причини націоналізації – «незаконне володіння» (20 позовів) та «порушення антикорупційного законодавства» (14 позовів). Також є три позови, у яких необхідність націоналізації пояснюється тим, що попередні власники фінансували ЗСУ (зокрема, російські компанії близьких до Ахметова «Метінвеста» і «Конті»).

Показово, що цього року це вже не перший великий процес націоналізації і реприватизації великого бізнесу саме у Челябінській області. У лютому 2024 р. і теж доволі швидко (протягом місяця) було відібрано три заводи, які належали місцевому бізнесмену Юрію Антіпову – Челябінський електрометалургійний комбінат, Серовський завод феросплавів та «Кузнецкіє феросплави» (вартість активів – 103 млрд. рублів).

Дослідники Transparenсy International виявили три важливих фактори у діючій «воєнній націоналізації»:

По-перше, в групі ризику, передовсім, бізнес, який належить особам, які виїхали з рф (як і власники «Макфа») або мають подвійне громадянство.

Іноді (але це рідше) ці бізнесмени виступають проти війни, але частіше – просто не мають сильної підтримки на федеральному рівні. Були випадки, коли відбирали активи і в дуже «пропутінських» осіб – наприклад, Калінінградський морський торговельний порт, відібраний в екс-депутата Андрія Колесніка, який свого часу активно просував окупацію Криму.

По-друге, є численні випадки, коли в процесі націоналізації бере участь ФСБ (наприклад, участь в націоналізації енергокомпанії ТГК-2, виробника вибухівки Schlumberger в Башкортостані чи в згаданому кейсі з Калінінградським портом).

По-третє, вже проглядаються і обриси основних «бенефіціарів» процесу націоналізації. В першу чергу, мова про осіб, близьких до Роттенберга, а також до Чемезова (Ростєх).