За останні три роки експорт замороженої малини з України зріс удвічі, а лише за 2024 рік — на 34%. Україна увійшла до п’ятірки світових лідерів з експорту замороженої малини. Водночас, 95% ягоди експортується як сировина без доробки, що знижує прибутки. У середньому, за тонну такої продукції ми отримуємо вшестеро менше, ніж сусідня Польща за свою перероблену.
За повідомленням Івана Чайківського, засновника компанії «Агропродсервіс»: «Нещодавно Мінагрополітики надало нам дані: Україна за тонну загальноекспортованої продукції отримує 309 доларів, а Польща — 1560. Тобто якщо ми продали умовно за 100 грн один кг замороженої малини на польський завод, той зробив з неї джем, чай чи сік і продав її вже за 2000 грн/кг, тобто у 20 разів дорожче». У перспективі українські експортери можуть заробляти значно більше, якщо розвиватимуть внутрішню переробку та виходитимуть безпосередньо на ринки ЄС, США, Канади. Проте для цього потрібна державна політика, орієнтована не лише на підтримку вирощування, а й на розвиток переробної промисловості.
Успіх малинового експорту — це досягнення українських аграріїв, які попри війну, втрату робочих рук і енергетичні кризи змогли подвоїти експорт. Але те, що 95% малини досі йде за кордон як сировина — це провал державної економічної політики. Президент, уряд і монобільшість не мають жодної стратегії щодо перетворення України з сировинного придатку на країну з високою доданою вартістю. Якщо Польща отримує $1560 за тонну переробленої продукції, а ми — лише $309, то виникає питання: хто гальмує розвиток переробної галузі в Україні?
Сьогодні підприємства можуть лише мріяти про масштабні інвестиції в переробку — держава залишає їх сам на сам з проблемами. Державна підтримка переважно обмежується роздачею грантів на саджанці, але повноцінної програми підтримки агропереробки або експортної експансії уряд не пропонує. Така політика веде до втрати прибутків, робочих місць, а головне — до втрати шансів на економічне зростання.
Україні потрібна не косметична допомога аграріям, а системна промислова політика. Ми повинні будувати заводи, створювати внутрішній ринок переробки, інвестувати в інфраструктуру та прямий експорт готової продукції. Це дозволить створити робочі місця в регіонах, збільшити валютні надходження, зміцнити економіку. Без активної ролі уряду в цьому процесі — ми залишимося країною, що продає за копійки сировину, а купує назад дорогу продукцію.
Питання до влади: де стратегія розвитку агропереробки? Де кредити на обладнання? Де пільгові умови для аграрного експорту кінцевої продукції? Чому за три роки повномасштабної війни уряд не зміг зрушити ситуацію з місця?
Влада має зміни пріоритети: зупинити сировинну деградацію економіки і нарешті почати будувати промислову Україну. Бо без переробки немає майбутнього — є лише бідність і залежність.