Нині широко дискутується питання гарантій, нібито отриманих від міжнародних організацій і росії при виході в полон захисників Азовсталі.
- Принаймні, у своєму зверненні з цього приводу Зеленський, зокрема зазначив: «Коли оборонці Азовсталі виходили із заводу, ООН і Міжнародний комітет Червоного Хреста виступили гарантами життя та здоров’я наших воїнів».
- Є згадка про Червоний Хрест у заяві Зеленського у ніч на 17 травня після початку порятунку військових із «Азовсталі».
- «Завдяки діям українських військових – Збройних Сил України, розвідки, а також переговорної групи, Міжнародного комітету Червоного Хреста й ООН маємо надію, що вдасться зберегти життя наших хлопців».
- У інтерв’ю каналу ICTV, яке вийшло 21 травня Зеленський сказав таке:
- «Далі все залежить від того, що на себе брали ООН, Червоний Хрест, Російська Федерація, що вони [військовослужбовці] будуть у безпеці і будуть очікувати того чи іншого формату обміну. Сьогодні я думаю так: закінчиться процес, яким керує сьогодні розвідка, – процес вивезення, виведення та підготовки до діалогу, до обміну. Будемо забирати їх додому. Це те, що ми повинні зробити, повинні разом із партнерами, які брали на себе відповідальність».
- Подібні тези поширювали і штатні речники Банкової.
- Але 3 серпня Міжнародний комітет Червоного Хреста заявив, що не гарантував і не мав гарантувати безпеку українським військовим, які виходили з «Азовсталі». Було забезпечено лише вихід – фактично, в полон, – а далі всю відповідальність несе той, хто полонив (росія).
Утім, жодної реальної потреби говорити про якісь окремі домовленості з Червоним Хрестом чи ООН не було.
- Женевська конвенція про поводження з військовополоненими передбачає стандарти безпеки тих, хто перебуває в полоні. Жахливі кадри поводження рашистів з полоненими, які раз по раз облітають світ, є свідченням доказу злочинів, які чинять рашисти у порушення Конвенції.
- Тож цей та інші злочини РФ і без того є порушенням всіх мислимих міжнародних норм і актом тероризму.
Тоді для чого зміщувати акценти і поширювати штучні сюжети – нариваючись на спростування з найвищих трибун, ставлячи під сумнів слово і авторитет України?
- Автори цих сюжетів, певно, вважають, що українському суспільству і далі треба малювати заспокійливі казочки, застосовуючи прийоми пропаганди часів ІІ Світової, якщо не І Світової війни. Називати полон «евакуацією», запевняти у швидкому обміні тощо…
- Або намагаються відволікти увагу від першопричин ситуації, у якій опинились захисники Маріуполя. Це жодним чином не применшує їхнього подвигу – але ставить питання про те, як ситуація взагалі могла виникнути. Хоча б щоб уникнути подібного в майбутньому.
Варто нагадати, що вся історія навколо захисту Маріуполя приховує занадто багато недомовок та питань, починаючи вже від перших днів широкомасштабного вторгнення.
- Як і чому війська було сконцентровано в місті, чому не було використано можливостей для маневрів, ударів назустріч ворогу, щоб не допустити оточення (як це було успішно зроблено, наприклад, при обороні Миколаєва), чи були можливості для деблокади захисників тощо.
- Бійці не погоджувалися на здачу в полон без серйозних гарантій безпеки, цілком справедливо вважаючи це шляхом до вірної смерті. Події 29 липня показали, що вони, на жаль, мали рацію…
- До речі, у червні Зеленський заявляв, що Росії невигідно застосовувати тортури проти українських захисників з «Азовсталі», оскільки вони стали «публічними полоненими». І це теж виявилося неправдою.
- Заяви влади і їх реальні дії сильно розходились. Свого часу заступник командира полку «Азов» Святослав Паламар у зверненні говорив, що, попри заяви політиків про постійний зв’язок, із ними на момент запису відео не було зв’язку вже понад два тижні.
Вхід війни у затяжну стадію вимагає зміни підходів зокрема і в інформаційній політиці. Спроби прикрасити дійсність, ввести в оману суспільство дорого коштують на війні.
Це не означає необхідності розкриття військових таємниць чи порушення міркувань безпеки. Натомість означає дуже високу відповідальність за кожне сказане слово, і необхідність серйозної розмови з суспільством, а не годування його хибними сюжетами, чи відволіканням уваги, зокрема атаками на опозицію.
У тривалій війні збереження єдності необхідно востократ. Єдність – це залучення опозиції, а не відштовхування її, а також дотримання свободи слова (при виконанні умов безпеки) і чесна розмова з суспільством, а не продовження введення суспільства в оману.