Попри формальну стабільність, українська економіка стоїть на місці: бізнес не інвестує, розвиток призупинено, а інвестори — в очікуванні. Уряду Шмигаля та офісу президента бракує реалістичної стратегії для підтримки економіки в умовах війни. Уся система тримається на зовнішній допомозі, але її обсяги — під загрозою. Замість конкретних рішень влада займається політичними прогнозами та піаром.
Український бізнес опинився в умовах глибокої невизначеності, але відповідальність за це лежить не лише на війні. Владі давно бракує системного підходу до підтримки підприємництва та залучення інвестицій. Уряд і монобільшість не запропонували жодної нової реформи, яка могла б дати сигнал довіри для внутрішніх і зовнішніх інвесторів. Натомість ми бачимо створення нових органів з «підтримки» бізнесу, нескінченні спроби «прогнозувати перемогу» й будувати ілюзії замість того, щоб створити умови для реального економічного виживання.
Цілком неприйнятно, що ключові прогнози на 2025 рік будувалися в Офісі президента на хибному припущенні про «закінчення війни влітку». Це свідчить про дилетантський рівень економічного планування та відрив влади від реальності. У той час, коли підприємці скорочують витрати до мінімуму, влада витрачає кошти бюджету на піар, не спромігшись ухвалити навіть кризову програму стимулювання економіки.
Особливо показовим є факт, що навіть великі українські компанії переводять інвестиції за кордон. Це — пряма відповідь на брак довіри до економічної політики держави. Інституції, які могли б стати опорою для бізнесу, — такі як Дія.Бізнес або урядові програми кредитування — фактично втратили ефективність або стали декларативними. Бізнес втратив не лише мотивацію, а й орієнтири.
Під час війни влада має працювати на випередження: створювати гарантії для інвесторів, впроваджувати податкові стимули для українських підприємців, забезпечити доступне кредитування та справедливі правила гри. Натомість — пауза, хаос і повна відсутність економічного лідерства.
Для виживання економіки необхідно негайно ухвалити антикризовий план підтримки бізнесу, з чіткими механізмами компенсацій, податкового стимулювання, гарантіями інвестицій та зниженням бюрократичного тиску. Державна політика має спиратися не на гасла, а на реальні інструменти, які дадуть бізнесу шанс не лише вистояти, а й створити базу для післявоєнного відновлення.