Європейська комісія та Europa Nostra оголосили цьогорічних переможців престижної премії у сфері спадщини – European Heritage Awards/Europa Nostra Awards.
Серед переможців – три проекти у сфері спадщини з України.
У категорії «Борці за збереження спадщини» особливо варто відзначити Mарину Гриценко з Чернігова (посмертно) та київську організацію «Музей відкрито на ремонт». Гриценко була головною зберігачкою фондів Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана. На початку повномасштабної війни у 2022 році вона самостійно демонтувала музейні експозиції та врятувала понад 17 тис. об’єктів, перемістивши їх до підземного сховища. У 2023 році Гриценко приєдналася до армії як парамедикиня і загинула у 2025 році під час евакуації поранених військових.
Діяльність ГО «Музей відкрито на ремонт» (Київ) розпочалася з ініціативи ревіталізації українських музеїв. З початком повномасштабної війни Росії проти України у 2022 році організація швидко перетворилася на систему евакуації та захисту культурної спадщини з територій, де ведуться бойові дії, або тих, що перебувають під безпосередньою загрозою.
Публікація УНІАН розкриває подробиці діяльності організації.
Евакуація культурних цінностей з Херсона від початку повномасштабного вторгнення відбувалася не стільки завдяки системним діям держави, скільки завдяки ініціативі громадського сектору. Ключову роль у цьому процесі відіграла громадська організація «Музей відкрито на ремонт», яка фактично перебрала на себе функції, що мали б виконуватися профільними органами влади. У ситуації, коли держава не змогла оперативно запустити механізми евакуації, саме волонтери організували процес вивезення експонатів, зокрема і з Херсонської області, що опинилася під безпосередньою загрозою окупації.
Спроби діяти через офіційні канали натикалися на бюрократичний параліч. Міністерство культури не видавало відповідних наказів без формального звернення з боку обласної влади, тоді як обласна адміністрація не могла ініціювати такі звернення без підготовлених музеями списків. У результаті виникало замкнуте коло, яке фактично блокувало будь-які швидкі рішення. Навіть тоді, коли формальні дозволи з’являлися, їх реалізація перекладалася на самих ініціаторів: необхідно було самостійно шукати місця для зберігання, домовлятися з приймаючими установами та організовувати логістику без чіткої координації з боку держави.
У цих умовах евакуація експонатів із Херсонщини стала частиною ширшої неформальної мережі порятунку культурної спадщини, що охоплювала як державні музеї, так і приватні колекції та об’єкти у публічному просторі. Робота часто відбувалася під прямою загрозою — у зоні бойових дій, під обстрілами і атаками дронів. Відомі випадки, коли транспорт, задіяний у таких операціях, зазнавав уражень, що ще раз підкреслює відсутність системного державного прикриття та безпеки для таких місій.
Попри це, за оцінками учасників процесу, обсяг врятованих культурних цінностей перевищив той, який російські окупаційні сили змогли вивезти під час контролю над Херсоном. Цей факт свідчить не лише про масштаби проведеної роботи, а й про її ефективність, досягнуту переважно зусиллями громадської ініціативи.
Загалом ситуація з евакуацією культурної спадщини з Херсона демонструє системну проблему: державні інституції, включно з Міністерством культури, діяли повільно, процедурно та без готових алгоритмів реагування на кризу. Фактично вони змушені були наздоганяти процеси, які вже були запущені «знизу», тоді як ключове навантаження з організації, координації та реалізації евакуації взяли на себе громадські діячі та волонтери.
Це ще раз ставить на порядок денний питання щодо відповідальності тогочасного міністра культури О.Ткаченка, який втік зі своєї посади і зараз цілком нормально почувається.
На цьому тлі міжнародне визнання українських ініціатив у сфері збереження спадщини виглядає не лише як відзнака героїзму окремих людей і громадських організацій, а й як непрямий вирок державній політиці у цій сфері: українська влада демонструє хронічну неспроможність діяти швидко, системно та відповідально у кризових умовах.
У ситуації війни, коли культурна спадщина є елементом національної ідентичності та інформаційної безпеки, така управлінська інертність є неприпустимою. Влада має публічно визнати помилки, покарати за бездіяльність винних та на подальше забезпечити створення чітких протоколів евакуації.