Тренди

Узурпація влади за квазіпутінською моделлю

Зміна влади в Україні в 2019 році призвела до потужних кадрових змін та ревізії державних політик практично у кожній окремій галузі. Рік при владі нової команди – досить значний термін, щоб спробувати відстежити ті зміни, які декларувалися під час виборчої кампанії. Сьогодні ми розпочинаємо серію публікацій, у яких експерти нашого Інституту запропонують своє бачення основних трендів розвитку країни: у зовнішній політиці, демократії, економіці, соціальній політиці, подоланні пандемії COVID-19, місцевому самоврядуванні, децентралізації та національній ідентичності

Автори: Василь Яблонський, Андрій Бульвінський, Андрій Дуда, Сергій Кисельов, Олексій Кордун, Олег Іванов


  • Наступ на конституційні принципи поділу влади
  • Формування керівництва силових структур за принципом особистої відданості
  • Тиск на опозицію, активістів та волонтерів
  • Боротьба із свободою слова

Під прикриттям гасел народовладдя та боротьби зі «старими елітами» команда Зеленського розпочала демонтаж системи стримувань і противаг, маючи на меті узурпувати владу та створити систему страху і залякувань політичних опонентів, контролю і дискредитації незалежних ЗМІ, волонтерів та громадських активістів.

Внаслідок цього перед Україною в третій раз постала загроза авторитарного повороту та знищення демократії за сценарієм, який нагадує народження путінського режиму в Росії.

З перших днів перебування при владі президент Зеленський розпочав наступ на конституційні принципи поділу влади.

Команда Зеленського та контрольована ним партія «Слуга народу» розпочали в обхід Конституції ухвалювати закони, які дозволяють демонтувати незалежність антикорупційної, судової та правоохоронної системи.

З серпня 2019 по січень 2020 рр. було ухвалено закони, згідно яких:

  • удвічі скорочується склад Верховного суду, а прості громадяни позбавляються права вносити касаційні скарги на рішення судів першої та другої інстанцій;
  • президенту надано можливість сформувати лояльний кадровий склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яка розглядає скарги на суддів й приймає рішення щодо подання на застосування покарань чи заохочень суддів;

Проте 11 березня Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України положення, вище згадані положення про Верховний суд та ВККС. При цьому у своєму висновку судді КСУ вказали на те, що дії президента були «посяганням на незалежність судової влади».

Узурпація влади цементується шляхом розстановки людей, які особисто віддані Зеленському. Натомість на незалежних посадовців антикорупційних органів чиниться тиск з метою або визнання зверхності президента, або примушування до відставки.

У разі зміщення директора НАБУ адміністрація Зеленського встановить цілковитий контроль над антикорупційною системою та перетворить її на знаряддя політичного переслідування.

Контроль над прокуратурою, СБУ та ДБР потрібен команді Зеленського для тиску на суддів, переслідування опонентів та обслуговування бізнес-інтересів своїх спонсорів.

У листопаді 2019 р. було оприлюднено низку записів, які вказують на вчинення керівником Державного бюро розслідувань незаконних дій у інтересах команди Зеленського та посадовців адміністрації Януковича:

Команда Зеленського активно користувалася послугами корумпованих суддів Окружного адміністративного суду Києва задля здійснення незаконного впливу на судову систему. Про це свідчать журналістські розслідування та результати слідчих дій НАБУ стосовно голови ОАСК Павла Вовка. Як показують свідчення незалежних експертів, ОАСК потрібен команді Зеленського, щоб розпочати переслідування учасників Революції Гідності.

Влада почала відкрито використовувати правоохоронні органи та спецслужби задля вчинення тиску і переслідування волонтерів та ветеранів. І навпаки, суди почали застосовувати надто м’які запобіжні заходи проти тих, хто вчиняє напади на активістів.

Внаслідок непродуманих змін до законодавства у частині фінансового моніторингу під загрозою опинилася волонтерська допомога військовим у зоні ООС та лікарям, яких уряд Зеленського не спромігся захистити під час пандемії COVID-19.

Коронавірусна криза стала зручним приводом для команди Зеленського, щоб вдатися до шантажу і порушення прав лікарів, пацієнтів та громадян, які виїжджають за кордон на заробітки.

Команда Зеленського хоче заробити на дозволах заробітчанам, яких запрошують європейські країни, обмежуючи їхні конституційні права.

Такі дії уряду є прямим порушенням прав громадян і призведе лише до позовів до Європейського суду з прав людини та погіршення відносин із державами, які підтримують антиросійські санкції ЄС:

 Свобода слова

Команда президента Зеленського прагне взяти під тотальний контроль медійну сферу – таврувати і переслідувати критиків та опонентів під гаслом «боротьби» з фейками та дезінформацією.

Сучасне українське медіасередовище знаходиться в парадоксальній ситуації. Протягом останніх двох десятиліть воно пережило (і почасти, навіть змогло подолати) кілька потужних хвиль дезінформаційних кампаній, які ініціювалися і організовувалися тими чи іншими владними режимами, задля забезпечення свого тривалого перебування при владі. Ці спроби так чи інакше були нейтралізовані силами демократичних політичних сил, медіаактивістів, масовими виступами громадськості в ході двох демократичних революцій 2004 і 2013-2014 років, результати яких породжували надії на демократичний розвиток українського суспільства і української медіа сфери.

Нинішня влада, яка власне і стала владою в результаті створення і нав’язування міфологічного фактоїду – створення вигаданого телевізійного персонажа, який завдяки свої популярності призвів до обрання свого актора-виконавця на президентську посаду – сьогодні робить спроби взяти під тотальний контроль медійну сферу – привласнивши собі одноособове право «боротьби» з фейками та дезінформацією в ЗМІ.

У січні 2020 року тодішній міністр культури, молоді та спорту В. Бородянський і його перший заступник А. Максимчук презентували основні положення законопроєкту про дезінформацію. Серед запропонованих, вельми суперечливих «новацій» – система штрафів за поширення дезінформації та ув’язнення за розповсюдження дезінформації і фінансування розповсюдження дезінформації; створення, контрольованої владою, «організації журналістського самоврядування», яка видаватиме посвідчення професійного журналіста; запровадження посади Уповноваженого з питань інформації, який шукатиме дезінформацію і виноситиме рішення про покарання за неї.

З критикою цього законопроекту виступили Європейська федерація журналістів, представник ОБСЄ з питань свободи медіа, моніторингова місія ООН, українські медіаюристи і юристи медіа групи StarLightMedia, низка народних депутатів з Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики, Рада з питань свободи слова та захисту журналістів при президентові України.

Моніторингова місія ООН з прав людини закликала Міністерство культури, яке розробило законопроект про дезінформацію, не обмежувати роботу медіа та дотримуватися міжнародних стандартів прав людини. Місія ООН «поділяє обурення медіаспільноти та громадськості, бо законопроєкт про дезінформацію не відповідає міжнародним стандартам прав людини, може підривати свободу ЗМІ та призвести до самоцензури».

«Боротися з дезінформацію та фейками необхідно, але не шляхом обмеження свободи медіа», — йдеться в повідомленні.

Також місія ООН наголосила, що спроба запровадити кримінальну відповідальність за розповсюдження дезінформації може призвести допереслідування журналістів лише за те, що вони виконують свою роботу. На думку моніторингової місії ООН, влада має утриматися від створення органів, відповідальних за моніторинг та фільтрування контенту.

Негативні заяви щодо законопроєкту про дезінформацію опублікували Медіарух «Медіа за усвідомлений вибір» та інші представники української медіаспільноти. Вони рекомендували Міністерству культури, молоді та спорту утриматися від реєстрації законопроєкту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення національної інформаційної безпеки та права на доступ до достовірної інформації» в парламенті та нерекомендує політикам і народним депутатам його підтримувати.

Комісія з журналістської етики також закликала уряд та Мінкульт зняти з розгляду законопроект про дезінформацію.

Практично одностайне несприйняття законопроекту про дезінформацію з боку професійного середовища і медійної громадськості на сьогодні змусило Мінкульт, принаймні тимчасово відкласти спробу прийняти цей проект, в тому числі, посилаючись начебто на проведення нових етапів публічного його обговорення. Нещодавно голова парламентського Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Олександр Ткаченко висловив думку про те, що законопроект «Про медіа» відкликати не потрібно, усі пропозиції й правки від індустрії і міжнародних партнерів можна внести в документ, повернувши його на повторне перше читання.

І все ж, більшість медіаекспертів вбачають у цих маніпуляціях пропрезидентської «команди» лише спроби знизити градус суспільної уваги навколо вказаного законопроекту, а, тим часом, продовжити кулуарне його просування, не сприймаючи і не враховуючи думки і пропозиції від представників професійного медіа середовища.

Вдосконалення національного інформаційного законодавства зараз реально на часі, бо свобода слова в Україні після того, як за останні роки було досягнуто серйозного позитивного просування у цій сфері, зараз знову піддається новим загрозам. Наприклад, останніми днями стало відомо, що на інтернет-видання OBOZREVATEL здійснювалися особливо потужні DDoS-атаки. Причиною «ударів», на думку журналістів видання, могли бути викривальні публікації про спекулятивні оборудки оточення президента, навколо завезення в Україну захисних костюмів, санітайзерів, тестів для діагностики коронавірусу та медичного обладнання на чартерних рейсах із Китаю. У скандал був замішаний заступник голови Офісу президента Кирило Тимошенко.

Редакція була змушена звернутися до Президента, а також до МВС, СБУ, ДБР, ГПУ та кіберполіції із закликом розслідувати резонансний інцидент наступ на свободу слова в Україні. Більшість медіаекспертів нині наполягають на тому що влада має публічно і конкретно озвучити які саме проблеми воно має намір вирішити у сфері масової комунікації та інформаційної безпеки. При цьому сприйняти і розглянути ідеї незалежних експертів і лише потім у відкритих обговореннях виробивши спільне конструктивнее бачення нового інформаційного законодавства. 

×
Тренди

Нова хвиля олігархізації України