Узурпація влади за квазіпутінською моделлю

Зміна влади в Україні в 2019 році призвела до потужних кадрових змін та ревізії державних політик практично у кожній окремій галузі. Рік при владі нової команди – досить значний термін, щоб спробувати відстежити ті зміни, які декларувалися під час виборчої кампанії. Сьогодні ми розпочинаємо серію публікацій, у яких експерти нашого Інституту запропонують своє бачення основних трендів розвитку країни: у зовнішній політиці, демократії, економіці, соціальній політиці, подоланні пандемії COVID-19, місцевому самоврядуванні, децентралізації та національній ідентичності

Автори: Василь Яблонський, Андрій Бульвінський, Андрій Дуда, Сергій Кисельов, Олексій Кордун, Олег Іванов

---

• Наступ на конституційні принципи поділу влади
• Формування керівництва силових структур за принципом особистої відданості
• Тиск на опозицію, активістів та волонтерів
• Боротьба із свободою слова

Під прикриттям гасел народовладдя та боротьби зі «старими елітами» команда Зеленського розпочала демонтаж системи стримувань і противаг, маючи на меті узурпувати владу та створити систему страху і залякувань політичних опонентів, контролю і дискредитації незалежних ЗМІ, волонтерів та громадських активістів.

Внаслідок цього перед Україною в третій раз постала загроза авторитарного повороту та знищення демократії за сценарієм, який нагадує народження путінського режиму в Росії.

З перших днів перебування при владі президент Зеленський розпочав наступ на конституційні принципи поділу влади.

• Яскравим свідченням цього стало рішення Конституційного суду про визнання неконституційним законопроекту Зеленського про зміни до Конституції щодо права президента одноосібно призначати, створювати та реорганізовувати Національне антикорупційне бюро та Державне бюро розслідувань. У відповідь на це монобільшість Зеленського збирається внести до Регламенту Верховної Ради положення (проект №2472), які скасують обов’язковість врахування зауважень Конституційного суду при розгляді проектів про внесення змін до Конституції.

Команда Зеленського та контрольована ним партія «Слуга народу» розпочали в обхід Конституції ухвалювати закони, які дозволяють демонтувати незалежність антикорупційної, судової та правоохоронної системи.

З серпня 2019 по січень 2020 рр. було ухвалено закони, згідно яких:

• удвічі скорочується склад Верховного суду, а прості громадяни позбавляються права вносити касаційні скарги на рішення судів першої та другої інстанцій;
• президенту надано можливість сформувати лояльний кадровий склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яка розглядає скарги на суддів й приймає рішення щодо подання на застосування покарань чи заохочень суддів;

Проте 11 березня Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України положення, вище згадані положення про Верховний суд та ВККС. При цьому у своєму висновку судді КСУ вказали на те, що дії президента були «посяганням на незалежність судової влади».

• призначений президентом Генпрокурор отримує право особисто визначати порядок утворення, перелік, територіальну юрисдикцію, порядок реорганізації та ліквідації обласних та окружних прокуратур, їх компетенцію, структуру і штат за відсутності норм, які гарантують прозорість та відповідальність таких рішень;
• згідно із запропонованою новою редакцією закону про СБУ, спецслужба перетворюється на суперструктуру, яка підконтрольна виключно президенту і має змогу здійснювати прихований вплив на ключові органи влади, в тому числі, парламент, а також усі інші правоохоронні органи та суди країни.

Узурпація влади цементується шляхом розстановки людей, які особисто віддані Зеленському. Натомість на незалежних посадовців антикорупційних органів чиниться тиск з метою або визнання зверхності президента, або примушування до відставки.

• Головою СБУ призначено друга дитинства та довірену особу Івана Баканова. Під його керівництвом СБУ вже використовується як кадровий резерв для призначення голів місцевих адміністрацій (Житомирська, Черкаська, Закарпатська області). Водночас СБУ виявилася практично безпорадною проти закликів РПЦвУ щодо ігнорування умов карантину під час великодніх свят. Зокрема, через агітацію РПЦвУу Почаївській лаврі та бездіяльність СБУ зазнали зараження працівники стратегічного об’єкту – Хмельницької АЕС.
• Під час телефонного спілкування з президентом США Трампом Зеленський неприховано хизувався здатністю контролювати Генеральну прокуратуру. Доказами повної контрольованості Генпрокуратури стали: розпуск департаменту Генпрокуратури, який з 2014 року займався розслідуванням справ злочинів проти учасників Майдану та Небесної сотні; арешт за фальсифікованим звинуваченням активного учасника революції Гідності та відсічі російської агресії Сергія Пашинського; відкриття кримінальних справ проти волонтерки Марусі Звіробій та народного депутата «Євросолідарності» Софії Федини за безпідставними звинуваченнями у замаху на президента.
• Повний контроль над Генпрокуратурою необхідний адміністрації Зеленського для здійснення тиску та залякування усіх народних депутатів. Адже саме Генпрокурор, точніше його куратори в офісі Президента України, мають право одноосібно вирішувати коли і на яких підставах оголошувати про підозру та вносити подання про затримання та арешт народних депутатів. Зокрема, народного депутата Г. Лероса, який оприлюднив докази причетності рідного брата голови Офісу Президента до корупційних дій і передав їх НАБУ, почали переслідувати як небезпечного злочинця: СБУ порушила дві кримінальні справи: про використання спеціальних технічних засобів отримання інформації і про шахрайство; офіс  Генпрокурора – три кримінальні справи: про перевищення влади, про розголошення державної таємниці та про втручання у діяльність державного діяча.
• Черговим свідченням як Зеленський перетворює Генпрокуратуру на інструмент репресій стала заміна не згодного на ухвалення завідомо незаконних рішень, відомого серед європейських партнерів України Генпрокурора Руслана Рябошапки на маріонетку Банкової – депутатку від «Слуги народу» Ірину Венедіктову, яка під час виборчої кампанії була юридичним радником штабу Володимира Зеленського. Під час свого представлення на засіданні Верховної Ради Венедіктова у присутності Зеленського не відмовилася від своїх слів про необхідність скасування закону, який амністує учасників Революції Гідності (Закон “Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України”)
• Раніше, у грудні 2019 р. Ірину Венедіктову використали для встановлення контролю над Державним бюро розслідувань. Для її призначення було спеціально змінено закон. Одним з її перших кадрових рішень стало призначення своїм першим заступником Олександра Бабікова – екс-адвоката Віктора Януковича. Бабіков почав одразу чинити тиск на підлеглих, які займалися розслідуванням злочинів Януковича. Сама Венедиктова, за даними «Української правди», почала використовувати своє службове становище, щоб залякувати незалежних журналістів, які повідомили про незаконне втручання її чоловіка у роботу слідчих ДБР.
• Під егідою парламентської більшості «Слуги народу» розпочато процедуру відставки директора Національного антикорупційного бюро України, попри те, що його повноваження за законом завершуються лише у квітні 2022 року. Окрім того, команда Зеленського прагне звільнити директора НАБУ всупереч встановленим законом підставам для такого рішення. Заради цього «слуги» хочуть змінити закон про НАБУ.

У разі зміщення директора НАБУ адміністрація Зеленського встановить цілковитий контроль над антикорупційною системою та перетворить її на знаряддя політичного переслідування.

Контроль над прокуратурою, СБУ та ДБР потрібен команді Зеленського для тиску на суддів, переслідування опонентів та обслуговування бізнес-інтересів своїх спонсорів.

У листопаді 2019 р. було оприлюднено низку записів, які вказують на вчинення керівником Державного бюро розслідувань незаконних дій у інтересах команди Зеленського та посадовців адміністрації Януковича:

• Визнання фактів відкриття кримінальних проваджень за вказівкою Андрія Портноваекс-посадовця в адміністрації Януковича задля тиску на опозиційні медіа (ТК Прямий);
• Пошук шляхів притягнення до кримінальної відповідальності учасників Революції гідності за вказівкою Андрія Портнова;
• Ініціювання та припинення слідчих дій в інтересах Ігоря Коломойського та екс-голови офісу президента Андрія Богдана.

Команда Зеленського активно користувалася послугами корумпованих суддів Окружного адміністративного суду Києва задля здійснення незаконного впливу на судову систему. Про це свідчать журналістські розслідування та результати слідчих дій НАБУ стосовно голови ОАСК Павла Вовка. Як показують свідчення незалежних експертів, ОАСК потрібен команді Зеленського, щоб розпочати переслідування учасників Революції Гідності.

• ОАСК приймав рішення, які мали заблокувати співробітництво України з МВФ та дозволити повернення у владу люстрованим посадовцям часів Януковича;
• Команда президента через підконтрольну Вищу раду правосуддя зберегла посаду судді ОАСК Аблову, який займався переслідуванням учасників Революції гідності;
• Зокрема, підлеглий судді Вовка був призначений у ДБР для «правильного розслідування» справ Майдану.

Влада почала відкрито використовувати правоохоронні органи та спецслужби задля вчинення тиску і переслідування волонтерів та ветеранів. І навпаки, суди почали застосовувати надто м’які запобіжні заходи проти тих, хто вчиняє напади на активістів.

• Артемівський міськрайонний суд заперечує, що бахмутського волонтера Артема Мирошниченка було вбито з ненависті до української мови. Одного з підозрюваних суд лишив під домашнім арештом.
• Малиновський районний суд Одеси наклав арешт на майно волонтерів громадської організації “Український кіберальянс”, вилучене про них поліцією під час обшуків. Волонтери стверджують, що це – виконання замовлення осіб, які контролюють Одеське летовище.
• Печерський районний суд Києва обрав запобіжний захід у вигляді утримання під вартою до 8 лютого 2020 року волонтеру і дитячому медику Юлії Кузьменко, яку підозрюють у причетності до вбивства журналіста Павла Шеремета. Апеляційний суд Києва залишив чинним запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 3 квітня підозрюваній у справі про вбивство журналіста Павла Шеремета хірургу Юлії Кузьменко. При цьому екс-Генпрокурор Рябошапка визнав, що доказів у цій справі недостатньо для передачі справи в суд.

Внаслідок непродуманих змін до законодавства у частині фінансового моніторингу під загрозою опинилася волонтерська допомога військовим у зоні ООС та лікарям, яких уряд Зеленського не спромігся захистити під час пандемії COVID-19.

• Обмеження на фінансові операції з готівкою та грошові перекази з-за кордону, що запроваджуються в Україні з 28 квітня, можуть завдати серйозної шкоди українським гуманітарним організаціям, до яких через карантин уже не доходить гуманітарна допомога з-за кордону.

Коронавірусна криза стала зручним приводом для команди Зеленського, щоб вдатися до шантажу і порушення прав лікарів, пацієнтів та громадян, які виїжджають за кордон на заробітки.

• Зеленський своїми руками підготував кризу з епідемією коронавірусу: саме за його бажанням міністром охорони здоров’я було призначено Іллю Ємця. Ємець відзначився тим, що попри карантин повністю заблокував закупівлі необхідних ліків та засобів захисту для лікарів та пацієнтів заради отримання особистої вигоди при державних закупівлях.
• Станом на середину квітня, незважаючи на обіцянки влади забезпечити захист лікарів, кожен п’ятий інфікований коронавірусом в Україні – медик
• Попри боротьбу з пандемією коронавірусу, влада зупиняє виплати лікарям і ставить під загрозу життя сотень тисяч пацієнтів, штовхає лікарів на крайні заходи, як-от голодування.
• на Херсонщині порушили кримінальну справу проти родичів загиблої від корона вірусу медсестри, щоб приховати відповідальність керівництва медзакладу за її зараження та смерть;
• через брак захисту та достатньої кількості тестів на Тернопільщині заразилися лікарі та пацієнти обласної психоневрологічної лікарні;

Команда Зеленського хоче заробити на дозволах заробітчанам, яких запрошують європейські країни, обмежуючи їхні конституційні права.

• 22 квітня прем’єр-міністр на пряме питання про те, чи буде Україна дозволяти своїм громадянам виїжджати на заробітки за кордон, відповів, що Кабмін докладе максимум зусиль, щоб залишити таких людей вдома. Оскільки «в Україні також повно роботи».
• 28 квітня глава МЗС Кулеба, заявив, що «нелогічно» відпускати заробітчан закордон під час пандемії. А в спільному коментарі МЗС та Мінекономіки було повідомлено, що Уряд буде «точково» домовлятися про виїзд громадян на запит європейських країн-партнерів.
• 29 квітня інтерв’ю сайту «Сегодня» віце-прем’єр-міністр В. Пристайко наголосив, що уряд буде займатися питанням виїзду заробітчан та визначати як «організовано дати таку можливість людям, які хочуть працювати за кордоном».

Такі дії уряду є прямим порушенням прав громадян і призведе лише до позовів до Європейського суду з прав людини та погіршення відносин із державами, які підтримують антиросійські санкції ЄС:

• Норма про право громадян вільно залишати територію держави міститься і в ст. 33 Конституції України, і в статті 2 Протоколу 4 до Європейської Конвенції про захист прав людини. Обидва документи передбачають, що обмеження цього права мають бути встановлені законом.
• Низка законів, які регулюють ситуацію, зокрема, основні закони про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, про захист населення від інфекційних хвороб та про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України не містять норми, які дозволяють уряду блокувати виїзд заробітчан.

 Свобода слова

Команда президента Зеленського прагне взяти під тотальний контроль медійну сферу – таврувати і переслідувати критиків та опонентів під гаслом «боротьби» з фейками та дезінформацією.

Сучасне українське медіасередовище знаходиться в парадоксальній ситуації. Протягом останніх двох десятиліть воно пережило (і почасти, навіть змогло подолати) кілька потужних хвиль дезінформаційних кампаній, які ініціювалися і організовувалися тими чи іншими владними режимами, задля забезпечення свого тривалого перебування при владі. Ці спроби так чи інакше були нейтралізовані силами демократичних політичних сил, медіаактивістів, масовими виступами громадськості в ході двох демократичних революцій 2004 і 2013-2014 років, результати яких породжували надії на демократичний розвиток українського суспільства і української медіа сфери.

Нинішня влада, яка власне і стала владою в результаті створення і нав’язування міфологічного фактоїду – створення вигаданого телевізійного персонажа, який завдяки свої популярності призвів до обрання свого актора-виконавця на президентську посаду – сьогодні робить спроби взяти під тотальний контроль медійну сферу – привласнивши собі одноособове право «боротьби» з фейками та дезінформацією в ЗМІ.

У січні 2020 року тодішній міністр культури, молоді та спорту В. Бородянський і його перший заступник А. Максимчук презентували основні положення законопроєкту про дезінформацію. Серед запропонованих, вельми суперечливих «новацій» – система штрафів за поширення дезінформації та ув’язнення за розповсюдження дезінформації і фінансування розповсюдження дезінформації; створення, контрольованої владою, «організації журналістського самоврядування», яка видаватиме посвідчення професійного журналіста; запровадження посади Уповноваженого з питань інформації, який шукатиме дезінформацію і виноситиме рішення про покарання за неї.

З критикою цього законопроекту виступили Європейська федерація журналістів, представник ОБСЄ з питань свободи медіа, моніторингова місія ООН, українські медіаюристи і юристи медіа групи StarLightMedia, низка народних депутатів з Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики, Рада з питань свободи слова та захисту журналістів при президентові України.

Моніторингова місія ООН з прав людини закликала Міністерство культури, яке розробило законопроект про дезінформацію, не обмежувати роботу медіа та дотримуватися міжнародних стандартів прав людини. Місія ООН «поділяє обурення медіаспільноти та громадськості, бо законопроєкт про дезінформацію не відповідає міжнародним стандартам прав людини, може підривати свободу ЗМІ та призвести до самоцензури».

«Боротися з дезінформацію та фейками необхідно, але не шляхом обмеження свободи медіа», — йдеться в повідомленні.

Також місія ООН наголосила, що спроба запровадити кримінальну відповідальність за розповсюдження дезінформації може призвести допереслідування журналістів лише за те, що вони виконують свою роботу. На думку моніторингової місії ООН, влада має утриматися від створення органів, відповідальних за моніторинг та фільтрування контенту.

Негативні заяви щодо законопроєкту про дезінформацію опублікували Медіарух «Медіа за усвідомлений вибір» та інші представники української медіаспільноти. Вони рекомендували Міністерству культури, молоді та спорту утриматися від реєстрації законопроєкту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення національної інформаційної безпеки та права на доступ до достовірної інформації» в парламенті та нерекомендує політикам і народним депутатам його підтримувати.

Комісія з журналістської етики також закликала уряд та Мінкульт зняти з розгляду законопроект про дезінформацію.

Практично одностайне несприйняття законопроекту про дезінформацію з боку професійного середовища і медійної громадськості на сьогодні змусило Мінкульт, принаймні тимчасово відкласти спробу прийняти цей проект, в тому числі, посилаючись начебто на проведення нових етапів публічного його обговорення. Нещодавно голова парламентського Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Олександр Ткаченко висловив думку про те, що законопроект «Про медіа» відкликати не потрібно, усі пропозиції й правки від індустрії і міжнародних партнерів можна внести в документ, повернувши його на повторне перше читання.

І все ж, більшість медіаекспертів вбачають у цих маніпуляціях пропрезидентської «команди» лише спроби знизити градус суспільної уваги навколо вказаного законопроекту, а, тим часом, продовжити кулуарне його просування, не сприймаючи і не враховуючи думки і пропозиції від представників професійного медіа середовища.

Вдосконалення національного інформаційного законодавства зараз реально на часі, бо свобода слова в Україні після того, як за останні роки було досягнуто серйозного позитивного просування у цій сфері, зараз знову піддається новим загрозам. Наприклад, останніми днями стало відомо, що на інтернет-видання OBOZREVATEL здійснювалися особливо потужні DDoS-атаки. Причиною «ударів», на думку журналістів видання, могли бути викривальні публікації про спекулятивні оборудки оточення президента, навколо завезення в Україну захисних костюмів, санітайзерів, тестів для діагностики коронавірусу та медичного обладнання на чартерних рейсах із Китаю. У скандал був замішаний заступник голови Офісу президента Кирило Тимошенко.

Редакція була змушена звернутися до Президента, а також до МВС, СБУ, ДБР, ГПУ та кіберполіції із закликом розслідувати резонансний інцидент наступ на свободу слова в Україні. Більшість медіаекспертів нині наполягають на тому що влада має публічно і конкретно озвучити які саме проблеми воно має намір вирішити у сфері масової комунікації та інформаційної безпеки. При цьому сприйняти і розглянути ідеї незалежних експертів і лише потім у відкритих обговореннях виробивши спільне конструктивнее бачення нового інформаційного законодавства.