За вимогою уряду, протягом найближчих 3 місяців – до 1 вересня 2026 р. – підприємства мають пройти процес підтвердження свого статусу критичності в Міноборони і Мінекономіки.
Останнього разу така масштабна процедура проводилася наприкінці 2024 р. – на початку 2025 р. Тоді статус критичності отримали близько 20 тис. підприємств в Україні, які змогли забронювати близько 1,3 млн. співробітників.
І хоча і раніше підприємства мали навіть після підтвердження статусу постійно відповідати підтвердженим вимогам (рівень зарплат, обсяг податків, відсутність податкових боргів, тощо), але зараз і окремі вимоги було дещо підвищено.
Передовсім, середня зарплата на такому підприємстві, що претендує на статус критичного, тепер має становити не менше 3 мінімальних зарплат або 2,5 мінімальні зарплати для прифронтових регіонів.
Зараз мінімальна зарплата становить 8647 грн. – тобто загальноукраїнська планка тепер 25 941 грн., а для прифронтових регіонів – 21 618,5 грн.
За оцінкою Конфедерації роботодавців України, для частини малих і середніх підприємств може бути доволі проблематично виконати нові зарплатні ліміти. Найбільші проблеми з новими лімітами можуть бути в енергетиці, сільському господарстві, у ЖКГ-секторі, а також у будівництві – де потреба в кадрах є доволі значна, але при цьому зарплати не такі вже й високі.
Але, як заявляла народна депутат від «Європейської Солідарності» Ніна Южаніна, проблема не лише у виконанні підвищених зарплатних критеріїв, але й у тому, що інші критерії доволі часто прописано розмито. Наприклад, один з ключових критеріїв для статусу критичності – «важливе значення для галузі або громади».
Така розмитість дозволяє владі – і на рівні міністерств, і на місцях – надавати статус критичності в ручному режимі, а це множить несправедливість і корупцію. Ніна Южаніна навела конкретний приклад Полтавської області, де попередня обласна військова адміністрація надавала статус критичності підприємствам, які обслуговували інтереси місцевих чиновників.
Тобто влада сама навмисно розмито формулювала правила, аби з них скористатися у своїх інтересах.
Ми неодноразово вже згадували, що саме дефіцит кадрів зараз визначається українськими підприємствами і компаніями як їхня найбільша проблема. Так, за результатами New Monthly Enterprises Survey (Інститут економічних досліджень і політичних консультацій), опитані підприємства стабільно називають найгіршою своєю проблемою дефіцит робочої сили через мобілізацію або виїзд частини співробітників за кордон (68% у квітні 2026 р., 67% у березні 2026 р.).
Складність пошуку кваліфікованих працівників відмічають 62,3% опитаних підприємств, некваліфікованих – 35,1%.
Влада внесла свій вкрай негативний вклад у цю проблему – і через непродуману політику мобілізації, і через абсолютно непродуманий популістичний крок, коли минулого року дозволила виїзд за кордон чоловіків віком від 18 до 22 років.
За даними Центру економічної стратегії, після згаданого дозволу з серпня по листопад 2025 р. з України виїхали і не повернулися близько 100 тис. юнаків віком від 18 до 22 років (приблизно кожен 7ий юнак цієї вікової категорії). Це не стільки вплинуло на мобілізацію, скільки ударило по частині бізнесу, який наймав молодь (у першу чергу – ресторани і кафе), зважаючи на те, що до 25 років юнаків не мобілізують.