Фактичний мобілізаційний провал став ахіллесовою п’ятою української оборони. Чисельність бойових бригад давно просіла нижче 60 %, а Генеральний штаб сам визнав, що для повернення підрозділів до штатної потужності бракує щонайменше 300 тис. військових. Процес комплектування обернувся чергою скандалів та правових колізій, що відлякують потенційних добровольців.
Нинішня мобілізаційна криза є прямим результатом політичних рішень (або бездіяльності) нинішньої влади.
Найпомітнішим символом кризи стало тотальне поширення слова «бусифікація»: воно позначає силові затримання, які нібито здійснюються представниками ТЦК у масовому порядку щодо чоловіків призовного віку і супроводжуються насиллям та порушенням їхніх законних прав і свобод. Це слово фактично витіснило у масовій свідомості первинне значення слова «мобілізація» та реальні причини її проведення в Україні.
Влада не комунікувала належним чином з цього питання. Натомість російські пропагандисти майстерно підхопили і посилили в українському інформаційному просторі тему таких «облав». І коли ж у реальності трапляються справжні зловживання – погрози, насилля чи навіть стрілянина представників ТЦК – багатократно множать ефект цієї дезінформації і формують страх перед самою процедурою мобілізації. І такі випадки стають вірусними саме тому, що влада не забезпечила швидку реакцію та покарання винних.
На тлі цих історій майже 50 тис. чоловіків уже затримали під час спроби нелегально залишити країну, або виїхали легально й не збираються повертатися, бо на батьківщині вважаються злочинцями. Скільком вдалося втекти – держава не знає. Тисячі інших намагаються залишатися «у тіні», не реєструючись у «Резерв+», не маючи офіційного місця роботи чи проживання. Феномен добровільної «самодепортації» – прямий наслідок того, що держава спершу підмінила рекрутинг каральною логікою, а потім пояснила провал браком патріотизму країнців чи їх боягузтвом, міряючи під один копил і справжніх «ухилянтів» і людей, які хотіли ясності, поваги до особистості та порядку при мобілізації.
Як зазначають експерти InfoLight.UA, влада мала кілька критичних моментів, коли через належну комунікацію могла змінити ситуацію. Але не скористалася жодним. Наприклад, восени 2023 року, коли стало зрозуміло, що швидкого завершення війни не буде, був шанс на чесний діалог із суспільством щодо необхідності посилення армії. Навесні 2024 року можна було виправити ситуацію через якісну реформу мобілізації. Але влада послідовно ігнорувала формування системної кризи: дозволила створення образу мобілізації як покарання у 2022 році, не протидіяла формуванню мереж «правового захисту від мобілізації», провалила впровадження системи «Резерв+», не виконала обіцянку щодо демобілізації.
Держава досі не дала військовим і суспільству зрозумілої «дорожньої карти» служби. Проект Міноборони, що обмежував її тривалість 36 місяцями, був заблокований Генштабом через побоювання одномоментного звільнення 108 тис. бійців. Людям не пропонують зрозумілі соціальні дивіденди служби, системи компенсацій і психосоціальної підтримки.
Таким чином, мобілізаційна яма – це не лише нестача людей. Це комбінація незавершеної законодавчої реформи, непокараних зловживань ТЦК, корупції влади, ворожих ІПСО та відсутності чесної соціальної угоди між державою й громадянами. Поки влада не замінить «бусифікацію» прозорими правилами й матеріальними гарантіями для мобілізованих, а інформаційний хаос – послідовною комунікацією, мобілізація й надалі лишатиметься критично слабкою ланкою оборони.