За даними Kyiv School of Economics, в Україні нараховується близько 4,6 млн. внутрішньо переміщених осіб – це близько 12% населення.
Приблизно десята частина усіх ВПО мешкає зараз у Києві – за даними Ради ВПО Києва, це близько 426 тис. осіб. Якщо на початку повномасштабної війни основним напрямком внутрішніх переселенців були західні регіони, то пізніше посилилася популярність столиці через кращі можливості працевлаштування.
Але навіть у Києві, який традиційно має найнижчий рівень безробіття в Україні, лише 27% ВПО, що живуть у столиці, працевлаштовані.
Що стосується працевлаштування через центри зайнятості – виглядає так, що вони взагалі перетворюються на мало потрібну і вкрай неефективну структуру – зокрема, в розрізі потреб ВПО. Так, за даними KSE, лише 7% внутрішньо переміщених осіб взагалі навіть зверталися до центрів зайнятості.
Щодо чоловіків, які є переміщеними особами, це більш-менш зрозуміло, оскільки центри зайнятості вимагають, аби чоловіки призовного віку передовсім стали на військовий облік в ТЦК, що за теперішніх умов може означати дуже швидку мобілізацію. Але майже 60% (59,7%) усіх ВПО – це жінки.
Навіть у Києві, місцеві центри зайнятості за три роки повномасштабної війни змогли працевлаштувати лише 61 (!) внутрішньо переміщену особу. Ще 381 особа серед ВПО отримали мікрогранти на ведення бізнесу.
Так, близько 11% ВПО в Києві продовжують бути працевлаштовані у свого працедавця за попереднім місцем проживання, 10% – працюють дистанційно, 3% – переїхали разом з роботодавцем. Але тим не менш, навіть у Києві великий відсоток ВПО продовжує залишатися без роботи.
І це при тому, що за даними Ради ВПО Києва, 76% сімей ВПО мають у своєму складі соціально вразливі групи, 40% родин знаходяться за межею бідності та змушені економити на навіть на харчуванні.
Ще одна величезна проблема – житло. На початку 2025 р. міністр соціальної політики Оксана Жолнович з помпою презентувала, мовляв, європейську модель підтримки ВПО – субсидії на оренду житла. Субсидії мали призначатися на півроку і сплачуватися щоквартально.
“Перша родина, яка проживає в Закарпатській області, вже пройшла процедуру призначення субсидії й отримала 4 760 грн. Також отримав свою компенсацію і орендодавець. Йому нараховано 2 352 грн відшкодування за ті податки, які він буде сплачувати як надавач послуги з оренди“, – урочисто заявила Жолнович наприкінці січня 2025 р.
Але не минуло і півроку, як програма субсидування оренди забуксувала і загрузла остаточно. Жолнович це тепер пояснює тим, що, мовляв, програма «неочікувано» спіткнулася о «сірий ринок» оренди.
Виникає враження, що пані Жолнович і працівники її міністерства, які розробляли цю програму, не живуть в Україні і не знають специфіки ринків, з якими вони мають справу.