
Активізація атак президентського офісу на опозицію, військових, громади напередодні можливих переговорів, коли цими атаками влада фактично дає фальш-старт виборчому процесу – це не лише про підступи проти конкурентів.
Це ще й про спробу перекласти відповідальність на інших за чи не найбільш очевидний про..кол влади – зрив підготовки до повномасштабного вторгнення росії, який коштував Україні тисяч і тисяч життів, і окупації значних територій.
Тому слово «зрада» трубадури Банкової намагаються ліпити до Порошенка – бо скоро очікують почути це слово кинутим у їхні обличчя.
Тому призначають винними за різні невдачі на фронті військових – щоб привчити людей, що за все відповідають військові (хоча забезпечення військ і побудова укріплень – це повноваження цивільної влади).
Тому чіпляються до лідерів громад – аби переключити увагу від питання, чому рашистів довелось зустрічати у міській забудові, а не на підготовлених рубежах оборони.
Іще на початку 2019 року, за Порошенка, і на півдні, і на півночі були перекриті військами небезпечні напрямки, «пристріляно кожен кущик». Тому рашисти мали б кровʼю вмиватися за кожен пройдений метр нашої землі.
Але виявилось, що військ на момент вторгнення на цих напрямках… уже не було. Що це – недбалість чи свідома зрада – ще належить установити. Треба твердо памʼятати одне: ПРЕТЕНЗІЇ – НЕ ДО ВІЙСЬКОВИХ.
Цивільний контроль над армією полягає, зокрема, в тому, що наказ на переміщення військ має надходити від політичного керівництва.
Саме тому ОПа нині старанно замазує військових у проблеми, намагаючись перекласти відповідальність на них. Сподіваючись, що військові мовчатимуть.
Дуже добре, що мовчать не всі.
Генерал-майор Віктор Назаров в інтерв’ю BBC розкрив деякі важливі обставини кінця 2021-початку 2022 років. Гіпотеза про свідоме виведення військ політичним керівництвом отримує подальші підтвердження.
Віктор Назаров заявив, що напередодні війни був реальний шанс дуже ускладнити дії ворога як на Півдні (Херсонщина і Запоріжжя), так і на Півночі країни (Київська і Чернігівська області), або й узагалі унеможливити просування окупантів.
Зважаючи на численні повідомлення і попередження, які надходили до керівництва держави від наших партнерів, в першу чергу США, про підготовку вторгнення і велику загрозу збройної агресії проти України, рішення про використання Збройних Сил могло б бути прийняте і за два місяці до вторгнення росії в Україну. Не просто могло б – мало би бути прийняте.
Армія приводилася б у бойову готовність, а мобілізаційні заходи проводилися б завчасно. Як це було у 2018 році, коли путін брязкав зброєю після захоплення українських кораблів – але, бачачи приготування до оборони, напасти не наважився.
Перед повномасштабним де вторгненням не провели оперативне розгортання військ повноцінне, не були проведені заходи переведення військових частин і органів управління на організації штатів воєнного часу.
Хоча саме цього вимагала, зокрема, «Європейська Солідарність». А нас називали «популістами».
У результаті укомплектованість Збройних сил, їх рівень забезпечення матеріально-технічними засобами всіх видів об’єктивно не дозволяли їм виконати це завдання: втрачено необхідні місяці для підготовки до вторгнення.
Країна «будувала дороги» замість будувати Армію – і влада цим ще й хизувалась. Зараз намагаються викрутитись – перекинути провину на військових, на партнерів, пояснити, що «не хотіли сіяти паніку».
Але військові цілком здатні нагадати: є дуже чіткі і прості речі, які політична влада зобовʼязана зробити. Щодо доукомплектування частин, їх розгортання на потрібних напрямках, забезпечення необхідним, фортифікації, мінування тощо. Ця робота «тиха», паніку викликати не може – зате могла б остудити голову ворогові, і послати сигнал партнерам, що Україна налаштована серйозно. Це сприяло б і більшій допомозі (хоча вона й тоді обчислювалась сотнями мільйонів).
Не зробивши необхідного, влада шукає, на кого б перекласти відповідальність. Як би переписати історію. Цього не можна дозволити зробити. І з шани перед памʼяттю полеглих. І для того, щоб подібне не повторювалось у майбутньому.