Поточна аналітика

Влада провалює мобілізаційні заходи

За повідомленням WSJ, в умовах затяжної війни Україна зіштовхується з проблемою поповнення особового складу на фронті. Незважаючи на жорсткі мобілізаційні заходи, кількість новобранців падає.

Влада проводить перевірки в закладах елітного відпочинку в Києві та Одесі, що викликає суспільне невдоволення. Попри зусилля залучити добровольців та продовжити навчання, уряд не може ефективно покрити втрати, що створює додаткове навантаження на військовослужбовців.

Попри ухвалені закони, що знижують вік призову та запроваджують санкції за ухилення, мобілізаційні показники падають, а кількість добровольців скорочується. Перевірки в публічних громадських закладах викликають обурення, підкреслюючи проблему ухилення від військової служби чиновників і впливових осіб.

Влада, за визнанням особисто Зеленського, не встигає укомплектувати навіть чотири з 14 необхідних бригад через дефіцит зброї та спорядження.

Це свідчить про відсутність стратегічного бачення в питаннях мобілізації та підготовки війська.

Мобілізація має бути справедливою. Влада не змогла забезпечити рівні умови для всіх громадян, що призводить до зростання соціальної напруги.

Падіння показників підготовки з 35 тисяч до 20 тисяч новобранців на місяць — результат бездіяльності уряду. Україна потребує глибокої реформи військової підготовки, але уряд зволікає.

Чинні військові залишаються без надії на демобілізацію. Брак нових солдатів створює ситуацію, коли тільки поранення чи смерть можуть звільнити бійця з фронту. Це неприпустимо для країни, що має дбати про своїх захисників.

В умовах війни Україна потребує не піар-акцій, а рішучих дій і відповідального керівництва. Уряд національної єдності може стати тим механізмом, який забезпечить ефективне управління мобілізацією та підготовкою армії.

Вигадувати велосипед не треба, – а треба владі визнати свої помилки і поступово змінювати підходи до мобілізації:

  • Спроба боротися з ухиленням через репресивні заходи зазнала поразки, як показали численні корупційні скандали, включно з «кейсом сімейства Круп» та інших МСЕК.
  • Посилення повноважень ТЦК, ВЛК та інших структур стало джерелом зловживань, що підриває довіру громадян. Настав час перейти до вирішення проблем мобілізації через мотивацію та управлінські рішення.
  • Необхідно чітко визначити терміни служби, щоб зменшити тривогу серед потенційних мобілізованих і виключити безстрокову службу.
  • Держава повинна забезпечити виплати військовим у пріоритетному порядку: жодні інші бюджетні витрати не можуть мати пріоритет над виплатами військовослужбовцям.
  • Потрібні механізми оперативного реагування на порушення прав: гарячі лінії, правові консультації та дієвий контроль.
  • Навчальні центри повинні стати зразком прозорості для суспільства. Необхідно демонструвати, що мобілізовані отримують реальні навички для виживання й успішного виконання бойових завдань.
  • Важливу роль відіграють ветерани-практики, які допоможуть новобранцям адаптуватися вже у бойових частинах.
  • Експерименти з централізацією податків військових і сумнівні закупівлі дронів провалилися: немає ані коштів, ані техніки. Повернення коштів у місцеві громади дозволить їм напряму підтримувати конкретні бригади.
  • Держава повинна швидко приймати на озброєння інноваційні розробки українських компаній, незалежно від політичних інтересів Офісу президента.
  • Паперова тяганина в армії лишається серйозною проблемою, попри обіцянки її подолати. Впровадження електронного документообігу не має бути лише косметичною реформою.
  • Пришвидшення цих процесів важливіше за будь-які маркетингові проєкти на кшталт «інвестнянь» або чергової «тисячі кожному».
  • Добровольці мають право служити в обраних підрозділах. Їхній вибір має поважатися на всіх рівнях системи.
  • Розподіл військових повинен базуватися на професійних якостях, щоб уникнути абсурдних рішень, на кшталт використання пілотів у піхоті.
  • Існуючі ініціативи підготовки на місцевому рівні мають отримати централізовану підтримку, щоб бути доступними для всіх громадян. Курси з дронів, тактики та фізичної підготовки повинні бути поширені повсюдно.
  • Держава повинна оперативно інформувати суспільство про хід мобілізації та навчання, реагувати на проблеми й страхи громадян.
  • Розвиток гарячих ліній для фіксації порушень та просування курсів підготовки має бути серед ключових завдань.

Попри всі можливості, ключові управлінські рішення не ухвалюються, адже простіше ділити суспільство та звинувачувати «ухилянтів», ніж брати відповідальність за недоліки в управлінні.

Пріоритетом має бути не пошук винних, а створення системи, яка забезпечить ефективну мобілізацію та підготовку до оборони.