Українські ЗМІ та експерти приділяють багато уваги рішенням 75-го саміту НАТО, які стосуються України. Обговорюються різні нюанси формулювань проекту підсумкового документу цього саміту щодо членства нашої держави та інші важливі питання тактичного характеру.
На жаль, саміт так і не став стратегічним проривом. Було «перепаковано» у гарну словесну обгортку раніше озвучені ініціативи. І українська влада нічого не зробила для того, щоб цей прорив міг статися.
За два дні саміту організація оприлюднила:
- свою переглянуту Стратегію щодо штучного інтелекту (ШІ), яка покликана «прискорити використання в НАТО технологій ШІ в безпечний і відповідальний спосіб»;
- Щорічний звіт Генерального секретаря про оцінку впливу кліматичних змін на безпеку. В ньому відзначається, що прискорення кліматичних змін має «серйозний вплив на безпеку Альянсу»;
- міністри оборони Альянсу на Форумі оборонної промисловості, який проходив в рамках саміту НАТО, підписали низку багатонаціональних ініціатив:
- програму Альянсу з постійного спостереження з космосу (APSS), яка «стала найбільшою в історії НАТО багатонаціональною інвестицією в космічні засоби. APSS покликана посилити здатність Альянсу стежити за діяльністю на землі і в морі з безпрецедентною точністю і вчасністю.
- листа про наміри щодо програмного забезпечення хмарних і периферійних послуг (ACE)
- декларацію про співробітництво в транскордонному повітряному просторі.
Так, Україна отримала запевнення союзників по НАТО у подальшій підтримці принаймні на найближчий рік (у обсягах, співставних із попередніми роками – 40 млрд дол загалом від усіх членів НАТО, хто бере участь у допомозі), підтверджено постачання раніше анонсованих систем ППО, літаків F16 та ще деякі важливі на даному етапі для України рішення.
- Щоправда, про «невідворотність» членства України в НАТО говорив ще президент Віктор Ющенко у 2008 році. Відтоді ж НАТО заявляє, що його двері «відчинені». По суті, кардинально нового не додалося.
Однак за всією цією демонстрацією активності залишається в тіні головна проблема саміту – відсутність перспективного стратегічного бачення майбутнього. Ні керівництво НАТО, ні приймаюча сторона – США, ні інші лідери країн-членів НАТО наразі не виступили з жодними проривними ініціативами, які б дали відповіді щодо ролі НАТО у можливій новій архітектурі міжнародної безпеки демократичних країн світу в умовах руйнування росією та її союзниками існуючої системи міжнародного права.
Не використало ювілейний саміт НАТО як інформаційний привід для ініціатив в інтересах України й вище політичне керівництво нашої держави.
Не йдеться навіть про виступ на саміті. Але й нема програмних статей у авторитетних медіа, інтерв’ю чи коментарів з такими ідеями, які б могли обговорювати ЗМІ і політики.
Більше того, Україна свідомо виступає з відверто дрібними, хоча й важливими, ідеями на кшталт надання дозволу на використання західної зброї на території рф. Але це точно не питання стратегії на найближчі десятиліття, і навіть роки.
Публічно озвучена Д. Кулебою «програма максимум» Києва на саміті НАТО – «суттєве посилення нашої обороноздатності, особливо у сфері ППО, і суттєвий крок до членства у НАТО».
Як повідомляють ЗМІ, президент України теж обговорив на саміті НАТО «розвиток формули миру, посилення ППО, використання західної зброї проти росії та євроінтеграцію».
У публічному просторі не прозвучала формула не миру, а перемоги, не було ще раз донесено до політиків та громадян країн-членів НАТО, навіщо Україна потрібна НАТО.
Україна жодним чином не стимулювала НАТО до подібного роду перспектив, залишаючись у ролі набридливого прохача зі своїми проблемами, а не цінного надбання Альянсу.
Ба більше: влада України захопилася підписанням угод про співпрацю в галузі безпеки (пересмикуючи, називає їх «безпековими угодами», хоча вони такими не є). Тож, замість отримання гарантій безпеки від НАТО – запрошення до членства і гарантування безпеки в ході підготовки – відволіклися на документи, які безпеки не гарантують, а самі вимагають серйозної роботи із конкретизації їх рамкових положень (про допомогу, співпрацю у виробництві зброї й озброєнь, механізми «консультацій» тощо).
То ж рівень домагань України визначить і результати саміту: жодних суттєвих проривів, нічого такого, чого б не було досягнуто і без ювілейного саміту НАТО.